Але основні причини неудачі Росії в останній війні, про які не можемо тут довше говорити, привели до берестейського миру. Берестейський договір констатував тілько фактичне припинення війни особливо на тих частинах фронту, які обслуговувались ще не реорґанізованими по національному принципу частинам російської армії.
Вище ми згадали про те, що роспад Росії на окремі держави був несподіваний також і для самих цих національних державних орґанізацій.
В стихійности процесу роспаду армії, в радикальности самих цих національних салдатських мас є пояснення цього тверження, простежити вливи національних військових частин на політику того чи иншою національно-державного новотвору найліпше можна на історії тогож таки національного українського руху в 1917 р.
Ще в квітні 1917 р. національний конґрес України, складений переважно з представників української інтеліґенції, не одважувався „явочним порядком“ проголосити прінціп національно-територіяльної автономіі, хоч відповідні пропозіції і були зроблені. А через два місяці той же самий прінціп був ухваленнй, і автономія на основі першого Універсалу (10. червня) почала провадитись в життя на основі права народу „самому творити своє життя“. Радикальний крок цей Центральної Ради пояснюється нічим иншим, як фактом відповідних постанов, винесених II. військовим з'їздом, який одбувався приблизно в той же час, і на який з'їхалось депутатів, делєґованих приблизно півтора міліонами салдат, обєднаних в українських військових частинах і орґанізаціях на фронті і в тилу. Ще більші результати постанови III військового з'їзду в жовтні 1917 р., який з'їхалось делєґатів од трьох міліонів військових. Третій Універсал, що проголошував прінціп лише федеративного звязку з Росією при фактичній тоді і потім повній самостійности, був наслідком радикально-національного настрою з'їзду військових депутатів.
Отже дві найбільше переломових віхи нашої національної революції вироблені були під впливом орґанізованих національно-українських частин бувшої єдиної анаціональної російської армії. Четвертий Універсал був льоґічним констатуванням тілько фактичної незалежности України після третього Універсалу. Инші історичні події ми не будемо розглядати, рахуючи доведеною нашу провідну думку, що роспад Росії рівняється роспаду єдиної до того російської армії на національні елєменти. Той же процес творення державности, який ми могли помітити в творенню української державности, ми можемо прикласти і до инших державних новотворів на Сході Європи.
Дальніша доля наших національних частин відома: Українська Національна Влада не була остільки сильною, що би довести до кінця почату стихійно орґанізацію українських частин російської армії і перетворення їх в кілька міліонову українську армію. На це були свої причини. Ми тут констатуємо лише факт, що після демо-
