і Німеччини; відома вона і вільним народам середньо-азійських горючих пустинь, і мешканцям берегів Тихого океану.
А у внутрішньому життю Росії „Москаль“, кріс і кулемет був останнім і найбільш рішучим арґументом для всіх тих, кого не переконували в „общности“ i „високости“ російської культури, в правильности ходу державного російського механізму і в благоденствії і благополучії російського життя.
Чим же по суті був цей страшний для „ворога внішнього“ „Рус“ і такий до жахливости небезпечний для „ворога внутрішнього“ „Москаль“?
Зауважимо, що у нас немає на думці принижувати вартість російської культури і натомість вихвалювати високість „інородчеських“ культур. Але мусимо „suum cuique tribuere“ і сказати, що російська культура все-ж було культурою „sui generis“.
Дійсно, російська література дала твори світової вартости, теоретична освіта в вищій школі стояла високо, і треба було великої праці, що-б здобути при російському університеті учену степень, виставам Метерлінкових річей у „Московському художньому театрі“ не дорівнювався можливо ні один европейський театр; а балет, а опера! Але позатим всім 80% анальфабетів! Ціле море, цілий океан анальфабетів на одній шестій частині світа!
А до анальфабетства додаймо ще надзвичайну ріжноманітність народніх етноґрафічних культур, утворену етнічними і кліматичними умовами. Од пастушого побуту „інородців“ Центральної Азії і мандрівного північних звіроловів і рибалок; од фетiшiзму сібірських інородців, од зовнішнє принятого христіянства „інородців“ півночі Росії і значної частини самих Великоросів до високої народньої культурности Українців, прибалтійських Німців, Фіннів і ин. народів західньої половини европейської Росії.
Всі майже ступіні народньої культури, пройдені віками історії і почасти преісторії людства, можливо простежити на живих зразках населення бувшої Імперії.
І з цього моря анальфабетів і ріжноманітних народніх культур вибіралося усе найбільше молоде, здорове і повне сил і творило собою російську армію.
Чи-ж одповідала ця армія по свойому складові етноґрафічному складові бувшої Росії. Пригадаймо, що навіть в армії бувшої Австро- Угорщини були національні частини: Чехів, Мад'яр, Українців. В Росії була принята протилежна сістема: яко мога далі од рідного краю, яко мога більше національно змішані частини. На Україну присилились Башкири, Татари, Великороси, а Українців переважно слали в центр Росії і столиці. І в цьому сенсі, коли етноґрафічна мапа Росії грає всіми можливими фарбами і відтінками, то в армії всі ці фарби змішані в один: землисто-сірий кольор, неначе сімвол стихійної сили землі.
Сістема чудесна! Бо вона ні скільки не знищувала позитивних прикмет народніх культур, так потрібних для боєвої сили армії. Хиба
