що лишився на півдні від Жмеринки; і та невеличка армія, що володіє нею. Коли нашого селянина знов поскубуть, але не нашими руками, коли прийде весна, і можна буде знов воювати без одежі, без чобіт, коли знайдуться дужі орґанізатори і скують невелике ядро армії 40 до 50 тисяч — ми будемо мати вільну і незалежну країну. Покладати-ж надії чи то на большевицьких, чи то на антантських „щук“ нічого…
|
Андрій Горленко. |
… Мені шкода і боляче, що моїми минулими — вільними і невільними — помилками користуються тепер, щоби додати ще більше шкоди, зробленій мною і другими українськими політичними діячами в справі визволення наших працюючих мас від соціяльного і національного поневолення.
17. січня 1920. В. Винниченко.
… Українські політики не змогли сконсолідувати зусиль народу і повести самостійної політики. Край, пливучий молоком і медом, пливе тепер кров'ю і сльозами.
З парламентської промови.
З надзвичайним інтересом прочитав я листа до редакції „Боротьби“ В. Виниченка[1]) У нас є три кіти, на котрих держиться остатній період української історії — Грушевський, Винниченко і Олесь, не однакової ваги, але однакової історичної цінности. Це люде, іменами котрих могла би пишатись яка завгодно европейська країна. Перший — глибокий кабінетний учений. Другий — великий белєтріст. І третій — до ґеніальности талановитий поет. Але з трьох їх я найбільше преклоняюсь перед Олесем. Ветерінар по професії, дитина в політиці — він ні разу ще не вжив ні свого коновальського інструменту, ні свого поетичного пера для політичних експеріментів. Тоді як і Грушевський і Винниченко часто вживають свої пера кабінетного ученого і белєтріста в ролі політичного „пущадла“. Коли-б не було цих трьох імен — багатьох славних сторін нашої історії не мали-б ми. Але, казав Іоанн Дамаскін, „нѣсть человѣкъ, иже живъ будетъ и не согрѣшитъ“. І паки „не грішить той, хто нічого не робить“. І оба ті наші „кіти“ багато раз грішили, відограючи роль „коновалів“ від політики в нашій історії.
Є у нас молодий, але, на мою думку, ґеніальний художник — декоратор Петрицький. Його постановки в „Молодому Театрі“ чарували найкращих спеціалістів. Сенс його хисту — це утріровка. Він різкою лінією підкреслює ті гарні або погані риси, які мимо очей
- ↑ Див. Огляд преси.
