схід, з яким варварський схід знаходиться у вічній боротьбі. А це треба зробити тим більше, що цей культурний схід на це заслуговує.
Досить з’аналізувати національні революції європейського сходу, щоби переконатися, що вони пішли по шляху великих політичних і соціяльних реформ з метою зближення до світової демократії.
Скасовання кари смерти (большевики її ввели), національноперсональна автономія, закон про володіння землею тільки працюючими, робітничі закони і т. д. — оце і є ті здобутки великої східньоевропейської революції. І на чолі цеї правдивої революції, котра одиноко може піднести людство на вищий щебель розвою і зблизити з собою народи, стояв і стоїть ще досі український народ, тепер провідник европейського сходу.
І це сталося не припадково. На Україні з давен давна перехрещувалися культурні впливи південного сходу (культури візантійська, перська, арабська) і заходу. Дякуючи такому перехрещенню, на Україні твориться тепер культурний центр, біля якого Групуються менші і слабші народи, бо вони знають, що Українці, як нація щиро демократична, ніколи не будуть накидувати сусіднім слабшим народам ані своєї мови, ані своєї культури. Що більше, українці, забезпечуючи права меншостям, зріклися методів насильної денаціоналізації, позволяючи народам, котрі живуть серед них, розвивати свою національну культуру.
Не диво тому, що і другі сусідні народи такі як Білорусини, Литовці, Латиші, Естонці, Кавказці, Айзербайджанці, Грузини і Вірмени пішли по тім самім шляху і почали організувати свої народні Республіки на таких же самих демократичних гірінціпах, що і Українська Народня Республіка. Народи, представники котрих з’їхалиоя до Київа два роки тому назад, порозумілися що до дальшої своєї внутрішньої політики. Вони постановили, що робітниче і аґрарне законодавство, як також і законодавство, що відноситься до забезпечення прав національних меншостей, має.бути у всіх республіках ідентичне.
Ця законодавча творчість східньо-европейських республік, досі ще не визнаних західними державами, де ще керують представники реакційної буржуазії, не лишилася без впливу навіть на західне законодавство. Поминувши найдемо'кратичніший виборчий закон, який прийняли всі народи і держави, в слід за виборчим законом, який обовязує у східніх республіках, — питання про забезпечення прав національних меншостей серіозно розбіралось також мировою конференцією в Парижі. В версайськім і сан-жерменськім трактатах цей закон про забезпечення прав меншостей, прийнятий східними республіками, увійшов, як складова частина самих трактатів. І тут зараз ми побачили, як реакція була невдоволена. Поляки, Румуни і Юго-Славяне добачували в клявзулях, якими забезпечувалось право меншостям, обмеження державної суверенности, так як би суттю державної суверенности було як раз гноблення громадян держави нижчого ранга громадянами держави вищого сорту, так як би суттю
