шак, — виключають всяку можливість індивідуальної ініціятиви. Слухаючись безкритично і безапеляційно своїх провідників, московський народ викохав в своїй душі почуття неволі, а що за тим іде, сам собі відібрав змогу культурно розвиватись. В московських селянських і робітничих масах зібраний таким чином невичерпаний запас реакційної енерґіі, і коли-б дозволити московському народові знову відбудувати Росію в давніх межах, то ця Росія була би джерелом тьми, яка затінювала би собою цілий світ і припинила би велитенській похід людства на шляху поступу і культури.
Треба з’аналізувати цю реакційну енерґію московського народу. Будучи не громадою, не товариством вільних членів, які висловлюють самостійно свій погляд на громадські справи, але слухняним стадом, московський народ має велику свідомість рівности усіх. Одначе помилявся би той, хто би думав, що це має бути рівність в відношенню до гуманних прав, що це має бути рівність свободи і волі. Цю рівність московський народ розуміє так, що усі мають бути рівними в відношенню до автократа, що усі мають бути однаково підданими, однаково невільними. Московський народ на протязі цілої історіі спроваджує себе до одного рівня неволі. На доказ цього можна привести дуже багато прикладів. Коли за часів Івана Грозного почала творитися аристократія, яка хотіла обмежити владу царя самодержця, Іван IV. Грозний сперся на широкі маси московського народа, і при його допомозі удалось йому прямо вирізати прихильників московського парляментарізму, найбільш тоді культурний кляс дворян. Таким чином, московський народ не дозволив, щоби внутрі його повстала аристократія, носителька національної культури на заході Европи, аристократія з сильно розвиненим почуттям свободи і незалежности в відношенню до голови держави. Після ліквідації боротьби за московський парляментарізм московський народ звівся до варварського рівня стада, на чолі якого стоїть головний пастир з безоглядно послушними слугами і помічниками.
Не дозволив також цей народ розвинутись і буржуазії, котра на заході Европи перебрала після аристократії провідну ролю серед націй і котра піднесла цілі нації на вищий культурний рівень. На заході відбувалися революції, релігійно-реформаційна, буржуазна, — на московському сході ніколи властиво не було революції, а тільки контрреволюції. Коли хотіло московське духовенство перевести поправку книг, — вибухло повстання. Коли з приводу голоду, який панував на Московщині, хотів московський уряд ввести культуру картоплі, — вибухли також повстання.
Ця незвичайна консервативна і реакційна енергія, яка міститься в московських масах, тримає ті маси на рівні середньовікового варварства. Досить побувати в московських селах, в яких панує нечуваний бруд, в яких будівельна й рільнича культура не вийшла майже ще з неолітичного періоду преісторії, щоби переконатися, що наше твердження правдиве. Московський селянин ще
