Англія і Америка є одинокими державами, котрі не бояться сепаратизму, а то для того, що вони самі вводять „сепаратизм“. Найкращий приклад дає нам остання історія південної Африки. Бури боролись героїчно, в тій боротьбі впали, але Анґличане мали політичний розум не відбирати їм державної самостійности. Вони не тільки заховали, але ще й удосконалили свої державні установи, результатом чого було кінець кінцем те, що Бури були найкращими союзниками Анґлії в останній війні. Показується, що Анґличане, ще за довго до того часу, поки поставлене було питання союза народів, вже його проводили в життя там, де вони мали політичний вплив, бо сам союз народів, на чолі якого стоїть Анґлія, тільки допомагає до створення універсальної, хоч дуже скомплікованої, держави. В такім союзі народів не може бути місця ані для Ягайлонії, ані для „Єдіної і нєдєлімої“ Денікіно-Колчаківщини і на цілу боротьбу проти большевиків, які є рішучими противниками самої ідеї союза народів, всіми засобами анґльосаксонського світу треба дивитись не як на реставраційну роботу давньої Росії, чи давньої Польщі, але як на остаточну і невідкличну вже ліквідацію російської імперії. Що Анґлія вживає до боротьби з большевиками також і реакційних сил, не відкриваючи своїх карт, з цего ще не виходить, щоби вона хотіла відновити Росію. Вона знає, що реакційна Росія з царем на чолі, належить до історії, але коли вона з чим бореться, так з тим, щоби не дати знову московському народові ролі будівничого універсальної держави.
Треба погодитися з цим фактом, що над світом вже запанувала анґльосаксонська раса при допомозі вище схарактеризованої розумної політики і українське питання розглядати з того боку, чи лежить в інтересі анґльосаксонської раси, щоби не істнувала українська держава. І ось ми бачимо, що тільки дякуючи Анґлійцям і Американцям долі Галичини не вирішено остаточно, не віддано її в вічне посідання Полякам. Звичайно, вплив Клємансо великий. З цим числяться і Анґличане і Американці та позволяють йому бавитись в диктатора світа. Вони знають, що з цеї війни вийшли переможеними фактично не тільки центральні держави і Росія, але також і Франція, і тому вони тим респектованням помилок Клємансо хочуть тільки підтримати іллюзію, неначе-б то Франція вийшла з цеї війни переможцем. Коли-б вони спротивились французьким проектам, котрі чи сяк чи так не до здійснення, вони отворили-б очі засліпленим Французам на фактичний стан річей.
Що до нашого державного будівництва, то ми також повинні застосувати анґлійський метод: сильної внутрішньої орґанізації на широких демократичних підвалинах і добросусідського відношення до націй поневолених. Нам треба єднатись не з Москалями проти Поляків, бо так одні як і другі будують свої держави тільки при допомозі зброї, не звертаючи увагу на договори, але з ворогами Поляків і Москалів. Треба нам єднатись з російськими „інородцями* Литовцями, Білорусинами, Естонцями, Латишами і Кавказцями, треба по
