Сторінка:Воля. – 1919. – Т. 3. Ч. 1-4.pdf/3

Цю сторінку схвалено

Римською універсальною державою кінчається перший період історії людства. В тім періоді бачимо один метод державного будівництва: якийсь один народ поневолює другі народи при допомозі зброї.

Але вже за римських часів ми бачимо, що в цей примітивний метод державного будівництва вмішується також другий, більш лагідний і гуманний. Римляне стараються розуміти місцеві потреби підбитої людности і полишають їй деяку свободу економічного і культурного розвою. Римляне не ведуть в дійсності нівеляційної політики. В них є опріч підбитих і поневолених також „socii et amici populi Romani.“ Римляне перші увійшли на шлях союзів і договорів; вони є основателями дипльоматії. І хто зна, як би великої римської будівлі не звалили північні і східні варвари, чи не прийшло би вже в старину до свойого рода союза народів, бо Римляне вже тоді бачили, що самою зброєю неможна довго тримати державу і що тим міцніше стоїть той, хто вміє застосувати прінціп: do ut des.

Та після розцтвіту античної культури, яку поширили над берегами Середземного моря Римляне, настала декаденція. Римсько-грецький культурний світ був розвалений варварським азійським сходом. Вправді мури цеї будівлі підміновували Ґерманці і Славяне, одначе могутній удар задав римській універсальній імперії монгольський провідник Гунів — „божий батіг“ Атилля, який оснував універсальну але вже варварську державу, що сягала від Сибіру аж до Франції т. є. від Тихого аж до Атлянтійського океану. Ця величезна держава, збита на борзі найпримітивніщим методом, дуже скоро розпалася, і після являється вже кілька претендентів на державний універсалізм. В середні віки такими претендентами були Німці, Араби, Турки, яким удалося на руїнах розбитої Гунами культури заложити держави, одначе їм вже ніколи не вдалося об'єднати весь культурний світ і створити з нього одну державну одиницю, бо всі вони, по своїй природі варварській не могли не вживати примітивного методу, методу завоювання при допомозі зброї і не могли інакше правити державою як від центра, не узглядняючи місцевих потреб. І ми бачимо, що централістичні держави такі як „римська імперія Карла Великого“ і „баґдадський каліфат“ дуже скоро розкладаються, перша на ряд королівств, князівств, вільних міст, аристократичних республик (в Італії), другий переходить вже поменьшений тільки в руки Турків, котрі прийняли мусульманську віру.

В нових часах орґанізаторами універсальних держав були по черзі Еспанці, Анґличане і Москалі. Найменьше здібними для укріплення свойого становища в світі показалися Еспанці, котрі своєю жорстокою безоглядністю обурили дуже скоро проти себе підбиті народи, і їх держава, в „якій не заходило сонце“, дуже скоро розлетілася.

Найбільш здібним народом до творення універсальної держави показалася анґльо-саксонська раса, а це тому, що вони в державнім будівництві вживали і вживають не тільки методу завоювання,