він конечний і тому, бо великаньскі тягари податків і налогів понесені будуть без насилуючого обтяження продукції тільки тоді, як що вони будуть поставлені на широкі й міцні підвалини. Дотеперішний сістем безнастанного й безоглядного підвищення всякого рода податків в майбуттю не дасться продовжити. Він обезсилюе промислову чинність і руйнує тим самим основи економічного процвітку. Його треба буде заступити иншими способами здобування засобів, при чім квалітативному і квантітативному під’йомові продукції доведеться відіграти визначну роль.
Не треба з’осібна зазначувати, що жадання побільшеної продукції в практиці стрічатиме на чималі трудности. Цілковите знищення продуктивного знаряддя так механічного, як кредитового, соціяльного й дідактичного рода, запропащення запасових жерел, здруйновання посередніх средств народньої продукційности, як залізниць, шляхів і т. д. відіб’ється ще довго тягаром на всякому розвиткові. Але вже зрозуміння помилок подасть деякі цінні вказівки для їх загладження, а при добрій волі суспільства і при совіснім керуванню влади вигоються й ті шкоди, що сьогодня становлять найбільші небезпеки для нашого економічного організму.
Питання піднески продуктивної творчости тісно звязане з иншим, іменно з питанням як найширшого розвою нашого внутрішнього ринку. Перегляд історії великих індустрій навчає нас, що мало розвинений стан нашого внутрішнього ринку являється наслідком не так обмеженого числа споживачів, як наслідком перестарілого поділу й устрою праці, слабої закупочної спроможности нашого хліборобства й недовершеної концентрації консуму із-за невеликого числа міст, що саме спричинює роздроблювання товарового обороту при рівночаснім подорожінню товарів через транспорт і посередництво. Брак широкого попиту й вузькість збутних ринків надзвичайно припинює всяку продукцію, при чім знова слабий розвиток продукційної чинности лихо впливає на ціни. Межи ціною товарів а їх збутом істнують численні взаїмности того рода, що тільки живий попит творить заохоту до інтензивної й тим самим дешевої вирібки продуктів. Наколи отже природні — соціальні чи культурні — відносини не сприяють постійному, тревалим попитом оживленому виробові, так і остається домашня промисловість своїм животінням супроти заграничної конкуренції позаду й ніякі зусилля не ухилять занепад національної продукції. Залиття наших ринків дешевими заграничними виробами тоді хиба можна буде припинити ускладненим митовим сістемом, при чім однак ефект на спожив і ціну ледви чи відповідатиме вимогам продукційної політики. Поширення збутнього ринку, під’йом консумційної сили населення, під’йом купонної заохоти являється тому не меньш важним ділом, чим саме поширення народньої продукції. Всі змагання в цьому напрямі посередно впливають на оживлення творчости й тим самим служать економічній відбудові.
На прикінці цих загальних виводів належить ще дещо сказати про державну приватну ініціативу і їх відношення поміж собою,
