бажану економічну зависимість і що наша грошева господарка так довго не виздоровіє, поки наші продукційні потенції не піднімуться бодай на старий рівень. Питання це взагалі дуже ускладнене й його розвязка мусить полягати на данних стосунках особливого випадку, при чім всяке ґенеральне рішення безпредметове. Річ однак певна, що ідеальним бажанням представляється створення рівноваги межи ввозом а вивозом, і що всі заходи зводяться остаточно до цеї мети, при чім, правда, при наших обставинах не обійдеся довший час без широкого покриття наших потреб заграничними витворами.
Труднощі на сьому полі побільшуються, коли зважимо, що з відбудовою торговельних зносин на міжнародньому ринку правдоподібно виринуть нові форми кредитового забезпечення, нові крітерії кредитової гідности держав. Набувати чужі товари при браку вартної монети — це значить зискати заграничного довірря в свої сили сплати, в свої обмінні засоби й в змогу широкої продуктивної чинности. Ці міркування дають нам напрям завдань і шляху, на якому має розвиватися наша економічна політика, як, що вона хоче поступати рівною ходою з розвитком инших культурних країв.
Наше народньо-господарське положення проте не представляється гіршим, чим положення наших сусідів. Для покриття наших потреб ми будем наразі поставлені на ввіз. Природне вирівнання наших заграничних обовязків з приводу ввозу наступить почасти рівночасним вивозом продуктів сільського господарства, почасти иніними средствами, як уділюванням дозволу на експльоатацію деяких природніх джерел, уділюванням концесій і т. д. Одно й друге важне для нас не фактом, а наслідками в тилу нашого національного економічного життя, наслідками, які ми самі реґулювати в силі і навіть повинні, і над якими ми доперва випробуєм наш продуктивний хист і продуктивну традіцію. Коли ми при ввозі вважати будем на рівночасне піднесення наших продукційних сил, коли ми ввіз строго обмежемо на найбільш потрібні предмети, однак з тим, що сила й ефект нашої власної економічної творчости не потерплять, і коли ми остаточно приложимо всі свої енергії до здобування економічної автаркії або принаймні до здійснення стану рівноваги межи доходом а росходом в нутрі нашого господарства, так тоді ніяк нам не страхатись перед величчю завдань, а незначністю своєрідних засобів.
Всі змагання з напрямком відбудови нашого національного господарства даються тим самим захопити одною формулою: зраціоналізованняй з’інтенсіфіковання продукції. Під’йом нашої продуктивности за всяку ціну, під всяким зглядом — перше услівя. Оздоровіння валюти, скріплення вартости грошевих знаків, зміцнення нашого економічного, як і політичного положення на заграниці, освободження національного господарства зпід зависимости заграничного капіталу й духа — це все стає тоді наслідком розвитку продукційної творчости, стає це природньою дорогою, а не штучно викликане експеріментами. Під’йом сей конечний вже й зі згляду на зниження надмірно переборщених цін, обтяжуючих умовини прожитку,
