республіки стоять перед завданням вимести із своїх нових хат реакційне сміття. Робота в тім напрямі вже розпочалася. Три закавказькі республіки — Азербайджан (по українськи: „країна вічних огнів“), Грузія і Арменія заключили вже оружний союз проти Денікіна і стараються до цього оружного оборонного союзу притягнути також кавказьких верховинців. За кавказькими верховинцями підуть також і Кубанці, котрі в останніх часах зайняли вже дуже вороже становище проти денікінських добровольців, поставивши їм ультіматум, щоби вони негайно очистили кубанську територію.
Українська Народня Республіка, правдива орґанізаторка цього союзу республік Східної Европи, займає центральне становище, і на її території зійшлися всі ворожі сили, в яких інтересі лежить ліквідація нових республік. Біля Київа, столиці майбутнього союзу_східноєвропейських народів, зіткнулися три ворожі армії: українська-національна, — як оборонець союзу, большевицька червона і большевицька чорна(Денікінська), — як його вороги. І тут склалась ситуація, яка іде в розріз з прінціпами біології. Біольоґічна наука каже: ворог мойого ворога є моїм приятелем. Одначе тут виходить так, що ворог мойого ворога є також моїм ворогом. Річ в тім, що большевики ліві і большевики праві є справді між собою зажерливими ворогами, але вони стоять на спільній плятформі „единства“ Росії. Перші хочуть диктатури озброєного „до зубов“ пролетаріату, другі військової диктатури, щоби потом посадити на троні „білого царя“. Для „інородчеських народів" представляється боротьба червоних з чорними чи білими імперіалістами, як внутрішня політична боротьба за владу в „єдиній і неділимій“ Росії, але так червоних, як і білих імперіалістів „інородчеські народи“ уважають зовнішніми своїми ворогами, з якими необхідно боротись до загину. Цю боротьбу за національно-державне самовизначення комплікує ще вмішування західньо-европейських держав Антанти. Що правда, це вмішування не є безпосереднє. але посереднє. Західно-європейські капіталісти підтримують матеріально контреволюційні сили: з заходу — Поляків, з південного сходу — Денікіна. Поляки, яких ще історія нічого не навчила, ще дальше поклоняються ягайлоньській державній ідеї і стараються відреставрувати оліґархічну ягайлонію при допомозі зброї. Це їм тимчасово удається, бо народи білоруський і литовський ослаблені большевицькою навалою. Польські війська докотилися аж до Березини и Двини і загрожують Литовській і Латишській Республиці, окупувавши вже більшу частину Білоруської Республіки (Віленьску, Гродненську, Мінську губерні). З другого боку з південного сходу самому існуванню східноєвропейських республік загрожує контреволюційна акція анґлійського капіталу, акий підпірає білих Денікінських большевиків.
На ворожу акцію західньоевропейського капіталу проти існування східньо-европейських республик треба дивитись як на боротьбу
