Поляки, Румуни і Москалі, не важно, що ці варварські методи благословлять парижські демони. Вони тільки дають наглядний доказ того, що їх сила меньша від тої енерґії, яку проявляють визволені із тюрми народи.
Теоретично братання народів спочиває на підставі права народів на самовизначення. Цю формулу проголосила по раз перший соціялістична думка. Особливо австрійські соціялісти, котрі віч на віч стрінулися з тяжкими національними проблемами в нутрі бувшої австрійської монархії, почали в особах д-ра Реннера (Артура Ширінґера) і д-ра Оттона Бауера займатись національним питанням і тим самим заповняти ту прогалину, яка істнувала в марксістській соціялістичній науці. Дякуючи австрійським марксістам, всесвітній пролєтаріят тепер знає, що не можна збудувати інтернаціоналу без розвязання національного питання, бо ж нації, а не хто другий, є суб’єктами інтернаціоналу. Так довго не можна з’орґанізувати всесвітнього інтернаціоналу, як довго існує хочби одна поневолена нація, об’єкт а не суб’єкт інтернаціонального права.
Коли в Австрії по раз перший марксісти почали звертати бачну увагу на національне питання в соціялістичній науці, то практичне переведення в життя тез, поставлених австрійськими соціялістами, розпочалось на обширних полях бувшої російської імперії після того, як повалено автократичний царат. Із здивованням побачив світ, особливо Західня Европа, що Росія не є якоюсь однонаціональною державою з малими „інородчеськими окраїнами“, але, що величина цих „окраїн“ рівняється одній третині бувшої європейської Росії і більше як половині усієї людности імперії, включаючи сюди людність також ї азійської Росії. Показалося, що так звані „інородчеські“ меньшости разом взяті творять більшість над московським народом і що московська пануюча меньшість тільки силою могла тримати інородчеську більшість в тюрмі народів. Що правда, московські державники, оборонці „єдиної і неділимої“ старалися знайти для своєї автократичної ідеї моральне оправдання. Рrо fоrо ехtеrnо московські володарі голосили, що ані Українці ані Білорусини не є „інородці“, одначе рrо fоrо іntеrnо вони обходилися із „славянськими“, а навіть після їх думки „русскими“ братами, так само, як з „інородцями“. Після другої революції контрреволюціонер і реакціонер Столипін прямо схарактеризував українські й білоруські національнокультурні й економічні орґанізації, як „інородські“.
Ця подвійна політична бухгальтерія мала на меті затемнити фактичний стан національних відносин в російській імперії, бо коли взяти під увагу, що Білорусини в числі 14 міліонів і Українці в числі 40 міліонів — „русскіе“, як голосили оборонці панросійського автократизму, то дійсно цілий світ дасться ошукати про монолітний склад Росії. Одначе вже перші дні революції показали, що теорія „русская“, теорія „трієдіной іпостасі“ (Мало-Біло-Великоросії) — не витримала життєвої проби. Показалося, що два великі славянські народи Сходу
