успіхом. Партія має кількох, представників в конґресі, видає свій орґан „ЕІ Sосіаlіstо“. Головні сфери вплйву лежать в гірничих паланках Астурії й Біскаї серед залізничників і будівничих робітників. Партія, звичайно, стоїть за парляментські засоби боротьби, й на цьому ґрунті друга синдикальна орґанізація відірвала від неї не мало прихильників ; може тепер вона саме через це почала трохи міняти свої погляди в сьому питанню. Партія посилає своїх представників до так званого Інституту Соціальних Реформи і взагалі; виявляє не мало ріжноманітної діяльности. Разом з синдикалістською орґанізацією вона повела широку боротьбу проти католицьких спілок, як страйколомних і хазяйських орґанізацій; може це почасти й було причиною того, що ці останні почали виявляти иноді свою солідарність і позбавлятись своєї чисто-зрадницької фарби.
Але самою знаменитою славною пролетарською орґанізацією в Еспанії треба вважати орґанізацію Барцелонських синдикалістів, або „Загальну Конфедерацію Праці“. Після останнього липневого з’їзду місцевої краєвої Конфедерації Праці ця орґанізація досягла надзвичайної зовнішньої сили й внутрішньої єдности. Секретарі, орґанізатори й ватажки синдикатів з дивовижними подробицями студіювали питання тактики клясової війни й почали переводити в життя пляни, які вони накреслили підчас конґресу. Синдикалісти Каталонії являються одвертими прихильниками саботажа, простої акції й бойкота. Вони не вірять в парлямент, лише в орґанізовані сили пролетарів та їх безпосередні виступи проти хазяїв, капіталістичної кляси. Першою точкою статута є така: „метою спілки є — привчати до солідарности й згоди всі орґанізації робітництва для того, щоб осягнути повне визволення праці від капіталістичної монополії.“ Конфедерація кожної хвилини готова простягнути руку допомоги пролетарській революції в яку угодно частину Еспанії, або Европи. На самому конґресі комітет порекомендував заснувати так звані „sіndісаtоs unісоs“, або „гуртки спілок“, з метою найбільш досконалої дісціпліни й централізації, чи краще сказати, об’єднання всіх галузів праці. Для цього комітет поділив всіх робітників на тринадцять ґруп, які всі в цілости охоплювали б всі роди праці. Приміром, до ґруппи N. 2 входять всі робітники комунікацій й перевозок, залізничники, моряки, візники, грузчики, шофери, кондуктори, взагалі робітники транспорту. До ґрупи N. 13 входять хеміки, акушерки, сестри госпітальні, шкільні вчителі, артисти, журналісти, музиканти.
Розуміється, величезне значіння такої сістеми відразу кидається ввічі. Така дісціплінованість була вже помічена двічі під час загальних страйків, один з яких кінчився повною перемогою робітників, а другий хоч і не дав перемоги, але виявив чудову орґанізованність робітників. Не дивлячись на те, що характер страйку не міг дати ніякої безпосередньої користи, бо був так званим страйком солідарності, всі галузі пролєтаріята вийшли на страйк, і протягом кількох днів все життя в Барцелоні абсолютно завмерло,
Так велика була сила впливу, що навіть, слухаючись загального страйкового наказу, дзвонарі перестати дзвонити на церковних дзвінницах, застрайкували паламарі й дівчата-співачки перестали співати. Два тижні тягнувся страйк; правда на цей раз він скінчився поразкою, але всі, як один, знов стали на роботу. Тут, як скрізь, панувала орґанізованність: іспанський пролетаріат що-дня дістає нові лекції в класовій боротьбі і тим наближує день своєї повної перемоги.
