2
Т. 2. Ч. 1.
ВОЛЯ
впливів серед польського громадянства, яке майже все настроєне супроти Українців дуже шовіністично, а навіть мають на меті устроїти переворот, про який в Варшаві говорять цілком голосно.
Падеревський і Дмовський, підписуючи вексель що до Східної Галичини, відразу не вірили в те, щоби його коли небудь можна було зреалізувати. Вони добре знають настрій польських кол в цій справі і жаден польський уряд, який би то він не був, на виконання такого зобовязання ніколи не здодиться і його не переведе. Бо для Поляків, від крайних правих аж до Дашинського, Галичина це країна польська і всяку діскусію на цю тему вони виключають. Мрія Бобржинського про те, щоби сім міліонів населення Галичини почуло себе яко мога скоріше Поляками, стала їх національним заповітом і вони стремітимуть до цього завше, не дивлячись на ніякі приречення і зобовязання.
Підписавши зобовязання, польські політики зараз же думають про те, щоби його не виконати. З ріжних уривків та вісток у польській пресі, які нам вдалось зібрати бачимо, що замір свій проводитимуть вони пляново і негайно. Знаючи, що українське населення ніколи не згодиться на те, щоби остатися під польською владою, вони гальванізують добре відомого нам трупа — москвофільство. В цей час, коли тисячі української інтелігенції та селян перебувають в польських тюрмах та казаматах, коли Поляки замкнули усі українські товариства, школи, газети, коли робиться погром усього того, що має українську марку, до Галичини повернули старі „рубленосці" Черлюнчакевичі, Маркови і др., які тішаться прихильністю польської влади і від грудня минулого року видають у Львові (мабуть за польскі гроші) „Прикарпатскую Русь“. Ці панове починають знову грати свою улюблену ролю „porządnych Rusinów“ і видали у Львові відозву в імені „руського“ комітету, в якій заявляють, що бажають жити в згоді з Поляками і бути льояльними громадянами польської держави. І Падеревський, коли говорив про „руського“, а не українського міністра, мав певно на думці цих „льояльних“, яких можна купити дуже легко. Метода „didvide et impera" часів Бобржинського і Потоцького віджила знову, тим більше що третий чинник — українство — в тюрмах, підполлі або на еміграції.
Та польські політики не є на стільки наївні, щоби повірити в те, що москвофільство зуміє запанувати в Галичині над українством і утворити там чинник, який відіграв би якусь важнішу роль серед українського народу. Навіть колиб москвофільству, при польській помочі, вдалось стати на ноги і витворити певного рода силу, то всеж таки українське селянство, коли не з мотивів національних, то із мотивів соціальних, висловиться проти польського панування, яке відчуло воно добре на своїх плечах за часів б. п. Австрії.
І тому метода „puścić Rusina na Rusina“ обчислена тільки на найблизший час, шоби перед Антантою похвалитися свідоцтвом льояльности і гуманности супроти українського населення. А таке свідоцтво мають достарчити їм москвофіли за ціну повернення їх знову до життя.
