Т. 2. Ч. 1.
Відень, 2. серпня 1919.
Володимир Мурський.
Останній тиждень приніс певний зворот у справі Східної Галичини. Рішенням парижського мирового сінедріона Польща дістала мандат для військової окупації Східної Галичини і заведення там своєї адміністрації. Рішення це однак не-пересуджує справи політичної приналежности цієї країни до Польщі, а навпаки в доволі туманних словах висказана в ньому думка про те, що населення Східної Галичини матиме змогу висказатися про свою політичну приналежність, Иншими словами це означає що у Східній Галичині переведено буде плєбісцит. Однак ні про строк, коли його буде зроблено, ні про те, хто повинен його перевести, в ньому не говориться. Навіть Падеревський, вернувши з Парижа, висловився перед співробітниками польських газет дуже неясно, мабуть через те, щоби не зрадити своїх планів; він тільки підкреслив, що Східна Галичина через довший час належатиме до Польщі. У ній заведено буде областну автономію так, що у Східній Галичині буде скликаний областний сойм, в якого компетенцію входитимуть справи освітні та адміністраційні; в усіх польських міністерствах в Варшаві будуть окремі секції для справ „руських“ і буде утворено посаду міністра для Галичини, який правдоподібно буде „руської“ національности. Що до цього, як буде виглядати ця автономія, то рада Чотирох пропонувала польським делегатам такий проєкт автономії, який приняли Чехи для Угорської України. Однак польські делегати вважали цей проєкт для себе за неприємливий, бо він грозив цілости польської держави і вони мають виробити та предложити мировій конференції свій окремий проєкт.
Таке вирішення справи Східної Галичини (о скільки його можна зважати вирішеним) не вдоволяє однак польські політичні кола і польська преса бє трівогу. Польські націоналістичні партії, які ведуть тепер ворожу політику проти кабінету, не виключаючи вже навіть особи Падеревського, для якого вони мали завше певного рода слабість, постараються використати цей факт задля зміцнення своїх