„Пілсудський, творячи завязки польського війська, мав отсей плян: охоронною лінією Росії є правий беріг Висли. Її військові зарядження кажуть догадуватися, що з хвилею вибуху війни, її війська опустять лівий беріг Висли, та що вона піде наступом від Волині на Східну Галичину. Раптовний напад від Кракова на опорожнену від російських військ частину Королівства, унеможливить Росії переведення мобілізації в найлюднійшій частині Польщі. Отже людського матеріялу для утворення польської армії буде доволі. Ходить о це, щоби масу населення перемінити в армію, дати їй орґанізацію та новочасну збрую. Офіцерів виробили військові орґанизації, вишколені перед війною в Галичині. Збрую повинні достарчити у власнім, добре зрозумілім інтересі, Австрія та Німеччина. (!!)
Автор каже дальше, що центральні держави, посуваючи все дальше свою бояву лінію на схід, будуть віддалятися від своїх орґанізацийних підстав і ось в цьому моменті центральні держави будуть мусіли звернутися до когось за поміччу. Цю поміч може їм дати тільки Польща. (!!)“
Що автор брошури стояв тоді дуже близько до Пілсудського і знав його пляни, це факт. Хоча цей стратеґічний плян і не вдався, однак лєґіони польські зістали зорґанізовані і воювали против Росії, яка була тоді членом антантського бльоку. Рівночасно з мілітарною акцією повели Поляки широку акцію інформаційну в австрофільському дусі. Появляється цілий рад брошур і публікацій німецькою мовою, як прим. L. Wasilewski „Die nationalen und kulturellen Verhältnisse im sogenannten Westrussland“ (Відень 1915). W. Feldman „Deutschland, Polen und russische Gefahr“ (Берлін 1915). W. Studnicki „Die Umgestaltung Mittel-Europas durch den gegenwärtigen Krieg. Die Polenfrage in ihrer internationalen Bedeutung (Відень 1915), dr. M. Straschewski „Die polnische Frage“ (Відень 1915) та инші, у яких звязується будучність Польщі з будучністю центральних держав.
Цих фактів здається доволі, щоби виказати, що закид австро- чи ґерманофільства мусять перш усього Поляки поставити собі. І коли вони нині, одягнені в тоґу святого антантського обурення, мають відвагу бути нашими суддями, то це ще раз показує ясно малу моральну вартість їх народу. „Nie honorowo ale zdrowo“, каже польське прислівя. Ця засада практикувалася на протязі цілої польської історії, практикується вона й тепер. Чи не доведе вона польський нарід до цих самих результатів, як в р. 1172—1795, побачимо!
Навіть сьогоднішний найбільший польський „Антантофіл“ ґенерал Галлєр був перед війною австрійським офицером і звався Josef Haller von Hadenburg. З початком 1900 років він був інструктором школи однорічних охотників у Львові, вважав себе Німцем і говорив навіть з Поляками тільки по німецьки, бо як сам тоді заявляв „він польської мови не знає і знати не хоче“. Сьогодня цей пан у святому обуренню кидає громи на „ґерманофільство“ українців.
На закінчення ще одне мале curiosum. Польські кола голосять, що Українці в Галичині озброєні за німецькі гроші, мають німецьку
