Ч. 2.
Відень, 12. Липня 1919.
ТИЖНЕВИК
А Хомик.
„Лекше роспочати війну, як заключити мир“ — написала недавно оцей афоризм одна із швайцарських газет.
І дійсно коли ми собі пригадуємо, з якою катастрофічною скорістю розвивались події в середині літа 1914, як скоро фабрикувались ноти, складались книги у всіх красках соняшнього спектра, коли собі пригадаємо, як надзвичайно легко було розпочати війну і порівняємо з тим, як тепер тяжко приходиться заключити мир, з якою повільністю і безплодністю поступають праці мирової конференції в Парижі, правдивість цього афоризму виступає з цілою релєфністю.
Конференція в Парижі радить, пускає паперові бомби в формі ріжних „ультіматів“, а тимчасом життя націй, їх активність, яка веде до історичних подій, розвивається на основі якогось загального біополітичного закона, якого іце ніколи не вдалось формувати та ясно і науково його обґрунтувати.
Були справді спроби знайти формулу. Видано самовизначення народів, одначе це поняття остільки так загальне і інтерпретується так ріжноманітно, відповідно до еґоїстичних змагань, поодиноких націй, що про наукову ясність, тут не може бути мови.
Правду сказала біблія (старий завіт), що з початку прийшли діла, а потім рефлективне сконстатування факту, його сформулування (Бог сотворив небо і землю і побачив, що зробив добре).
Тепер ми маємо вже стільки заобсервованих історичних випадків, що їх аналіза дає нам змогу сформулувати загальний біополітичинй закон, який ми називаємо загальним законом національної ґравітації.
Кожду націю треба розуміти, як витвір природи, як живий, хоч дуже складний організм, з відмінними морфольоґічними і sit venia verbo анатомо-політичними прикметами її життєвих органів, які витворилися в процесі боротьби нації за своє істнування.
