Всяка звістка про ту боротьбу, всі чутки „з поля брані“, мусять бути переловлені, перевірені і передані до відомості нашого і европейського громадянства. На жаль всі наші спробиустановити комунікацію з Україною, поки що розбивалися о камяну стіну офіціяльного індеферентізму. Наша часопись бере це завдання на свої слабенькі плечі і сподівається його здійснити в найближчому часі. Бо ніякі місії, ніякі інформаційні бюра не можуть не тільки добре функціонувати, але й стало істнувати за кордон омдоки не буде звязку з Україною.
А тим часом ми звертаємося до всіх, кому якимсь чудом удається перейти через ворожі нам країни, — ділитися з нами своїми вражіннями, подавати нам фактичні матеріяли можливо в більшім числі.
Европейська й американьська преса кождого дня присвячує нашій справі не один рядок. Українська проблєма вже стала загально европейською і навіть світовою. Але ці голоси культурної преси за Карпати не перелітають.
Ми зробимо все, щоби з тижня в тиждень збірати ці голоси і подавати їх туди на Вкраїну в компактному вигляді. Бо без ознайомлення з думками Европи про Україну наше громадянство і наші урядові кола будуть блукати, як в темряві.
Чимало присвячує культурна преса і „ґеройським“ вчинкам наших сусідів — большевиків, Поляків та Румунів. Особливо обєктивно освітлює брудну роботу тих „ґероів тилу“ анґлійська та американська преса. В останні часи і французькі та італійські ґазети починають орієнтуватися, в яку неприємну історію на сході завели Антанту панове Дмовський з Пільцами.
Їм на поміч з темних кутків повидряпувалися на світ божий старі наші „приятелі“ — Вергуни, Бобринські і Ко. На українські міліони, загарбані в Одесі, ведуть вони купно з недавніми Украінцями гетьманської марки — Моловими та Ґижицькими шалену аґітацію проти всього українського.
Маємо надію, що і перші і другі не втічуть від справедливого суду европейської преси; тоді і ми не забудемо помянути їх „не злим тихим словом“.
Ми не збіраємося багато місця давати прінціпіяльним дебатам. Бо може і всі наші нещастя останніх років як раз в тому й полягають, що ми багато говорили, а мало робили. Але з великою охотою дамо місце обєктивним голосам про українську справу.
Сотні літ від Дунаю аж по Кавказ лунає могутня українська пісня:
Гей! Нум; хлопці, до зброї —
На герць погуляти,
Слави здобувати.
А чи пан, чи пропав,
В друге не вмірати.
Гей! Нумо ж до зброї!…
Наша зброя — вільне, дуже слово, чесна думка.
До них ми й кличемо всіх наших друзів і приятелів.
