місію. Але через те, що він є одинокою людиною, яка може своїм іменем примирити партії, всі просили його залишити за собою владу. Падеревський згодився і виїхав до Парижу.
Треба припустити в даних умовах, що він мав задоволення. Але в дійсності нема нічого більш непевного. Глибока тиша покриває подробиці крізи, і цілком правдоподібно, що Падеревський осягнув лише тимчасовогос зпинення операцій польської армії в Галичині. Таким чином ця армія, призначена для боротьби з большевизмом, в дійсності приходить йому на поміч, відвертаючи сили Українців від їх російського фронту. З тих причин в Парижі в колах конференції досить поганий настрій. Економічні комісії студіювали сими днями міри, котрі могли би бути приняті проти Польщі на випадок, коли б вона ставила опір наказам держав Згоди. „Times“ що радо висловлює думки певних американських делєґатів, пише з свого боку:
„Уже два місяці, як Поляки жалувалися, кажучи, що вони залишені на ласку большевиків і пророкували на сей місяць великий наступ червоної армії, котрому, як вона казали, не можуть опертися за браком збруї. Вони благали скорого надіслання з Франції до Польщі армії Галлєра. Тоді союзна армія постаралася улаштувати перемиря між Поляками і Українцями під Львовом; Поляки, здавалося, були готовими до того, бо Українці тоді бомбардували Львів, а Поляки не мали зовсім гармат. щоби їм відповідати. Тепер становище змінилось на противне: військо Галлєра зі збруєю і амуніцією в задовольняючій кількості в Польщі, і всі Поляки за війну.
Причини, подані Поляками для оправдання цього наступу, ріжні. Вони кажуть, що становище у Львові неможливе, що Українці — це люде, з котрими не можна порозумітись, що польська армія повинна бути в контакті з румунськими військами, аби мати змогу обороняти свої кордони, що нафтяні джерела Галичини повинні бути вирвані від Німців, які в порозумінні з Українцями. Якби не було, Поляки воюють тоді, коли конференція старається зробити мир. І цей наступ не має одобрення союзників.
Поганий настрій союзників є тим більше важний; бо і уряд і нарід польський не мають богато приятелів поміж своїми безпосередними сусідами.
Польща в момент свого воскресення з небуття, мала неоцінений привілей бути tabula rasa, і бачити відкритими перед собою що найменше дві політики, які не виключали одна другу. Одна полягала в опертю на своїх безпосередних сусідів, щоби бути першою серед рівних, стати можливо ядром обширної конфедерації свобідних народів, а що найменше пунктом кристалізації, навкруги котрого міг би формуватись схід. Широкий лет сеї політики притягнув до Польщі признання цілої Европи і друзів миру.
За винятком Поляків, котрим сей привілєй дарує передовсім роль протекторів, всі народи бувшої Росії тікають від спільної не безпеки; їм так само загрожують Росіяне — возтановителі з Парижу, з Омську чи других місць, як і Росіяне — большевики з Москви Литовці, Українці, Білоруси, Латиші або Естонці — всі надто слабі, щоби жити самим і обороняти свою незалежність проти Росії, котра, не настільки вмерла, як то кажуть, і котра одного дня оживс. Вони всі шукають, не хотячи в тім признатись, протектора.
Взявши на себе цю ролю, Поляки мали не лише користь. Вони мали обовязок в відношенню до Европи. Бо коли вони зречуться поставленого їм завдання, всі ці народи фатально повернуться до Німеччини. Але подібна політика, що дала б Польщі керуючу ролю на мирнім Сході, вимагала б жертв. Не можна вимагати від Литовців, аби вони були на буксірі народа, що зазіхає на їх столицю Вільно,
