включені і війська Західної України. З цієї причини українське командування запропонувало Полякам перемиря. Та рівночасно з українським наступом проти большевиків двигнулась проти Українців армія Галлєра і ослабила протибольшевицький наступ. Участь армії Галлєра в польському наступі на Східню Галичину а також місце і час їх акції проти українських військ стверджена документальними даними, і вони будуть подані до публичної відомости перед форум світа.
Та всеж таки, не зважаючи на польський наступ вдалось армії отамана Петлюри прогнати большевиків від Збруча і заняти важні узлові пункти Проскурів, Камінець-Подільський, та Бердичів. Рівночасно загрожені большевиками і Поляками, змушені були наші війська покинути Рівно та Дубно.
Війська отамана Григорєва в силі 40 тисяч людий ведуть успішний наступ від півдня, заняли Знаменку, Бобринську та пробиваються до Київа. Селяне усюди дають їм поміч. Київське передмістя Подол обстрілює українська артилєрія, яка стоїть в Межигірю. Плавба на Дніпру замкнена. Рівночасно ті большевицькі війська, які загнались на захід, мають відтяту дорогу у Московію.
Крім армії головного отамана Петлюри та Григорєва оперують на Україні ще такі відділи військ: на території Фастів-Васильків-Сквира-Тараща війська Кармелюка (10 тисяч), в Радомислі відділ Гончара-Батрака (6 тисяч), біля Овруча — відділ Соколовського (10 тисяч), залізничу лінію Гомель-Чорнобиль займає відділ Струка (6 тисяч) на Чернигівщині оперує відділ Протаса; Борзну, Прилуки, Лубни, Ніжин та Конотоп займає відділ Ангела (12 тисяч), а біля Золотоноші та Трипілля відділ отамана Зеленого (15 тисяч).
Дальше в розмові зазначив отаман Ц., що чужа інтервенція на Українї є небажаною і народ сам дасть собі раду з большевицькою навалою. За те незвичайно потріба поміч амун цією, збруєю і т. п.
|
Польські варварства |
П. Карло Куре, механік з Відя, який служив на залізниці в Станіславові, приїхав зараз до Відня і таке роказує про польські жорстокости.
Українське правительство покінчило вже дня 31. травня евакуацію Станіславова і переїхало дня 1. червня до Чорткова. Сього самого дня о годині 3. після полудня показалися на вулицях Станіславова члени польської тайної орґанізації (головно бувші австрійські урядники і залізничники) з польськими з відзнаками на, руках. А що українське військо, одно відійшло з правительствома друге ізза недостачі амуніції само здемобілізувалося, Поляки начали своє панування.
П. Куре розповідає, що він бачив за час війни багато страшного, однак польські варварства не мають собі порівнання. П. Куре був дня 1. червня в шпиталі і був свідком, як польські заговірники били не тільки шпитальну прислугу, але навіть недужих і ранених. Шефа шпиталю, штабового лікаря Др. Маланюка, здеґрадовано на звичайного писаря. Ранених українських жовнірів, які прийшли з фронту, вбито. Українську мову прогнано з шпиталю. Шефом шпиталю став молоденький польський лікар. До шпиталю привезено українських селян з околиці Станіславова, яких польські жовніри важко поранили тільки за те, що вони просили не реквірувати їм всього, до з родинми з голоду помруть. Один із цих селян з Тисьменичан мав 9 дір від куль в жолудку. Вагітну жінку одного з українських залізничників зблизька пострілено в ногу за те, що вона вийшла на вулицю без польської кокарди. Бідну женщину привезено до шпиталю, де їй відтято ногу, при чім вона серед страшного крику породила дитину.
Польські лєґіонери, які 3. червня вмаршерували до Станіславова, витягли з ліжка в шпиталю австрійсько-німецького поручника, недужого на тиф в пів до девятої вечером, а слідуючого ранку о годині пятій його розстріляли.
