визму. На жаль, в наслідок непевности, яка висить ще над долею народів східньої Европи, сусідні держави попробували попередити розвязання справи; так, одна польська армія пройшла на територію української Галичини, займаючи міста Перемишль, Львів, в той час, коли друга їхня армія займає провінції Холмську і Волинську. Сі польські маневри примусили українську команду поділити свої сили, що поставило її в трудне становище в боротьбі з армією совітів; можливо, що завтра польське військо ґен. Галлєра направиться на український фронт, ризикуючи зробити остаточно неможливим удержання фронту проти большевизму.
Не вияснені також відносини з Румунією; ведеться спір за Бесарабію й Буковину, а опріч того серіозні непорозуміння з приводу недавніх випадків можуть мати найтяжчі наслідки; так, згідно з угодою, яку заключив український ґенеральн. штаб з французьким, українське військо, що з успіхом билося з большевиками на лівому березі Дністра, було змушене після евакуації Одеси перейти на правий беріг ріки: було умовлено, що це військо перейде Румунією, Буковину і Галичину; щоб з'єднатись з арміями Петлюри, який бився з большевиками на північному секторі. Одначе Румуни розброїли це військо. Людям вільно було переходити, але збрую, провізію і залізничний парк армії було відібрано“.
Кінчаючи, міністр України зауважує, що ця ситуація робить для України все трудніщим і майже неможливим її захист від совітських банд. Він прохає у Ради чотирох доброзичливої інтервенції в Польщі і Румунії, щоб усунути всі ці труднощі, щоб було повернуто збрую, амуніцію і провіант, який належить Українцям і який було сконфісковано ґенеральними штабами сусідів-аліянтів і, нарешті, щоб було знов відкрито для потреб української республіки залізні дороги, які лучили досі Україну з західньою Европою і які давали б можливість пересилки на Україну збруї та амуніції.
У Французькій палаті депутатів почався період скандалів. Ледви скінчилися афера Шеллєра-Альберта, як на деннім порядку стало запитання соціялісти- чних послів в справі „поспішної евакуації“ Одеси французькими військами.
Окупація південної України Севастопола французькою експедіційною армією почалася, як відомо, уже тоді, коли гетьманування Скоропадського лічило свої останні дні, а переговори Директорії з французьким ковандуванням не дали ніяких наслідків. В Одесі француське командування утворило російський кабінет на чолі з Андро, та почало формувати російські добровольчі відділи, зложені з офіцерів і студентів під командою ґенерала Ґрішін-Алмазова. Почалася русифікаторська діяльність, замаяли трьокольорові прапори та оголошено загальну мобілізацію молоді від 17-20 років. Антантські відділи росташувались в Миколаєві, Херсоні та Ссвастополі. Усюди ішов погром демократії, розстріли, часто невинних людей, яких арештовували аґенти 6. царської жандармерії. А тимчасом серед фрацузького війська почався голод та хвороби. Стосунки у фльоті були просто скандальні. Моряки, які служили 28-30 місяців безпереривно, не могли ніяк одер-
