Підчас арештовань польські жандарми і лєґіонери робили ревізії, забираючи все публичне і приватне майно. І так в самім Берестю-Литовськім і околиці Поляки забрали майна на 15.000.000 корон. Дня 12. лютого 1919 р. в Кобрині Поляки забрали касу з 450.000 карбованців, всі коні з возами, кілька самоходів, маґазини, збрую, ваґони, а українських урядників сього округа забрали до цитаделі в Модліні. Цікаве, що в Берестю-Литовськім не тільки польські жовніри, але також польські офиціри грабували приватне майно: корови, свині, гуси, провіянт з крамниць, убрання, білє, а навіть документи і університетські свідоцтва! Аж так далеко посунула ся благородність польських лицарів. Українців з Берестя-Литовського інтерновано в більший части в Щипюрні біля Каліша в найстрашніщих військових бараках і їм дають тільки раз на день смердячу зупу і кусень чорного, або кукурузяного хліба. Щипюрно, се польський Телєргоф, тільки багато страшнійший! Дня 6. марта 1919 р. у п. Галіковського, голови холмського Ратункового Комітету, Поляки зрабували майна на 3.000.000 карбованців, у греко-католицького священника М. Кіта навіть церковні річи. У міністеріяльного урядовця Шелеста польський ґенерал Лістовський сконфіскував державну касу, в якій було 200.000 карбованців.
Коли вже говориться про ґен. Лістовського, то треба сказати, що він порабував всі українські культурні памятки. На його приказ польські жовніри забрали з церков і монастирів всі цінні, старинні ікони, книжки, документи, церковні прибори і церковні бібліотеки.
Всі українські церкви, числом поверх 500, перемінено на костели. Величаву холмську катедру сконфіскував польський біскуп Куяловський і вже там резидує. Українських священників і монахів арештовано і вивезено. 50 церков Поляки спалили, забрали зних найперше все, що було цінне. Щоби затерти навіть сліди того, що Полісся, Холщина і Підляшша були українськими землями, польський уряд перемінює навіть назви місцевостей. І так прим. село Руська Воля розпорядком польського мінїстерства внутрішних справ з березня 1919, названо „Польська Воля“.
Крім сих нещасливців запроторено в польських бараках і криміналах, коло 10.000 українських жовнірів. Є се не тільки полонені із Східно-галицького і волинсько-польського фронту і Українці-жовніри бувшої австрійської армії, яких Поляки в листопаді 1918 полоннили у Західній Галичині, але також українські жовніри б. австрійської армії, що їхали з французького фронту і, нічого не знаючи про події у Східній Галичині, попали на Шлеську Полякам у руки.
Їх разом з привезеними із Сербії українськими полоненими б. австрійської армії і українськими полоненими з Сибіру, що, переїхавши Росію, попали на Поліссю в польські руки, поміщено в казаматах в кріпости Модліна. Як з ними поводяться — краще не згадувати. Вистарчить вказати, що вже 8.000 сих жертв польського імперіялізму померло на голод і ріжні пошестні недуги.
У XX. віку, на очах цивілізованої Европи гине сотні-тисяч українського демократичного народу, тільки за те, що він відмовив права польському імперіялізмові на панування на своїх землях.
(У. І. Б.)
