Тільки український нарід бореться не за те, щоби купони з його перемоги мали відтинати Колчаки і Сазонови, але бореться за свою державно-національну незалежність, за своє самовизначення.
Можна сподіватись, що коли українська влада, розібє своє шатро на київських горах, — вона буде сильна і тверда, і тоді прийде також признання самостійности України з боку всіх держав світа і до уреґульованя українських політичних гряниць.
Можливо, що Київ дуже скоро буде відвойований, але тоді прийдеться виконати українському народові тяжку працю національного об'єднання. Ця праця буде вестись цілими роками, а не місяцями, і поки вона не скінчиться, не буде спокою на сході. —
Всі бараки і тюрми на области Польші, в яких Австро-Угорщина і Німеччина держали свої війська і вязнів, переповнені інтернованими Українцями. Бараки біля Кракова, в Домбю, у Вадовицях, Віснічу (тюрма), вязниці Щипюрна і Повязки біля Каліша, казамати Модлїна, Івангороду і Варшави (на „Мокотовськім“), тюрми цитаделі Берестя Литовського, вязниці Томашева, Холму, Грубешова, Володави, Білої Більська і Соколова переповнені тисячами, або й десятками тисячі інтернованих і арештованих Українців, полонених українських жовнірів зі всіх кінців Европи і Азїї.
У Варшаві на „Мокотовськім“ карається вже третій місяць багато інтернованих українських народних учителів з Волинї, Полісся і Холмщини. Приміщено їх разом з вязнями і з ними поводяться ще гірше ніж з грабіжниками і злодіями. Відпоручників місій Червоного Хреста польські власти не допускають до розмови із сими нещасливцями. У Варшаві на „Мокотівськім“ і „Повязках“ біля Каліша бють навіть висших урядників нагаями, як се дїється з інтернованим ґубернатором Полісся і Холмщини п. Олександром Скоропись-Йолтуховським і відпоручником українського міністерства п. Шелестом. А треба додати, що в бараках на „Повязках“ біля Каліша є багато інтернованих Українців вищих
урядників з Берестя, Пінська, Володави, бо на Холщині, Підляшшу й Поліссю Поляки інтернували і арештували усіх інтеліґентних Українців (понад 1200 людей!) і під сильною ескортою перевезли в польські вязниці. Всі украінські священники та учителі Полісся, Холмщини і Підляшша в польських тюрмах! Українські селяни, які не хотіли йти на руку польським дідичам і попам, сидять сотками в цитаделі Берестя-Литовського, в тюрмах Томашева, Холму, Грубешова, Володави, Білої, Більська і Соколова і то за те тільки, що сі селяни що не хотіли покинути православя і перейти на латинство. В сих арештах страшна нужда і тиф; люди гинуть, від голоду і пошестей, як мухи.
