виновности всесвітньої війни і згодилась під суд Антанти тих нїмецьких громадян, котрих вона вважатиме виновними в нарушенню права війни. Ціла німецька публична опінія станула на тім становищу, що цей мир, який диктує Антанта, не є „миром права“, опертим на 18 пунктах Вільсона, але „миром насилля“ (Gewaltfriede), одначе рішила його підписати:
Для того прийшло в Німеччині до зміни кабінету з Бауером на чолі, якого завданням буде — підписити мир, і сей кабінет підпише, але чи з сього вийде яка користь для держав Антанти, а особливо для Франції — це дуже велике питання.
Ціла фінансова політика Франції полягає на формулі, яку старалися прищепити в маси французького народу французькі державні мужі: l'Allemagne payera tout (Німеччина заплатить все), колиж виявиться що, не, дивлячись на підписанє миру l'Allemagne ne paye rien (Німеччина нічого не платить), то тоді вийдуть на денне світло всі помилки Клємансо.
Невдоволення політикою Клємансо дається вже зауважити і тепер. Така впливова, хоч бульварна ґазета, як „Matin“, почала вже вести кампанію проти французького президента міністрів, і можу напевно сказати, що внедовзі, може зараз таки після підписання миру в Версалі, прийде до зміни кабінету на чолі з Бріяном.
Взагалі, тепер помічається зміна політики в европейських краях. В Німеччині уступив коаліційний кабінет Шайдемана, щоби дати місце кабінетові Бауера. Ще скорше, як в Німеччині, прийшло до кабінетової крізи в Італії. Італійці понесли в війні великі страти людьми й матеріялами, більше ніж, користи в теріторіях. Опріч того, Орляндові не вдалося добитися розвязки адріатицкого питання на користь Італії. Справа, до кого має належати Фюме і Дальматийське побережа, нерішена.
Італія боїться надмірного зросту славянських держав і тому змінила свою політичну орієнтацію. Метою Клємансо є зробити Францію диктатором европейського суходолу, що не сходиться з великодержавними інтересами Італії. І о скілько Франція веде славянофільську політику, підтримуючи морально і матеріяльно нові держави: південно-славянську, чесько-словацьку і польську, остільки Італія старається параліжувати їх ріст, підтримуючи тайно мадярську республіку рад, яка перейшла до наступу на Словаччині та відірвала її силою збруї від пражського центру.
Те, що давніше за кабінету Орлянда велося потайки, буде вестися явно і отверто за кабінету Нітті, якого всі вважають ґерманофілом і слявофобом. Тому паризькі ґазети вже заговорили про німецько-італійський аліянс, звернений проти манії великости Франції. В кождому разі, зміна кабінету в Італії — це явний знак того, що серед антантських держав істнують суперечности, котрі врешті доведуть до розбиття, Антанти і може статися так, що сам хід випадків доведе до
„Spleudid isolation“ Франції, так як довів перед війною до „splendid isolation“ Німеччину, бо нові франкофільські держави поки що за слабі.
