повідь на нїмецький мировий протипроєкт, в якому Німеччина домагалась приняття в члени союзу народів, інтернаціоналізації порту Данціґа, плєбісциту в спірних, переважно східних теріторіях і встановляла суми відшкодовання на сто міліярдів марок золотом.
Перед датою вручення европейська преса поширювала суперечні чутки. Анґлійська і американська преса, котра підпирала і підпирає політику Лойд Джорджа і Вільсона, була теї думки, що проєкт Німців коли не в цілости, то принайменше в більшій частині буде прийнятий державами Антанти і то тим більше, що Німці своїм протипроєктом взяли на себе дуже тяжкий хрест.
Говоримо про це, що Сарський камяновугільний “кряж не буде відділений від Німеччини і відданий під заряд союзу народів, який поки що не є нічим иншим, як франко-анґльо-американським політичним трестом, але що в тім басейні Французи дістануть дуже поважні концесії що до покриття свойого камяновугільного дефіциту.
Запевнювано, що буде встановлена докладно сумаі відшкодування за знищення Бельґії і північно-східних департаментів Франції, і що Німцям не прийдеться підписувати векеля blanco.
З цеї ґазетної кампанії одне тільки виходило ясно, що серед Антанти немає єдности думок і що на мировій конференції боролися два погляди: радикально-націоналістичний французький, який заступає Клємансо, погляд, затемнений жадобою пімсти за 1871 р., що домагається знищення цілого німецького народу, і погляд анґльо-саксонський, заступлений Лойд Джорджом і Вільсоном, який домагається покарання Німеччини за її негуманні виступи в війні, але не хоче її смерти.
ось здавалося, що погляд анґльо-саксонців візьме перемогу, й то тим більше, що, як знаменито висловилась „Frankturter Zeitung“, „корову можна або доїти, або зарізати“. Одного і другого не можна робити рівночасно. Однак надзвичайній енерґії майже столітнього Клємансо, президента парижської конференції, удалося провести свою думку і у відповіді на нїмецький протипроєкт оборонити майже всі позиції того мирового прелімінара, який передано Нїмцям 7. травня в палаті Тріянон.
В однім тільки уступив Клємансо. Згодився на плєбісцит в Горішному Шлеську. Поза тим прінціпи мирового трактату, який тепер передложено Нїмцям до підпису, лишились непорушені. І так Сарський кряж переходить під управу Союза народів, сарські копальні віддаються на власність Французів на 15 років, при чім Німеччина має право викупити їх після 15 років, і тоді може відбутись плєбісцит на питання, куди ця країна хоче належати, чи до Німеччини чи до Франції. Коли ж Нїмці не зможуть виплатити, то плєбісциту не буде. Також не встановлено висоти суми відшкодовання, і Німцям приходиться підписувати blanco вексель. Опріч того, трактат домагається торговельної фльоти, не враховуючи її вартости в суму загального відшкодовання, розброєння Німеччини і зменшення німецької збройної сили до 100.000 людей, без рівночасного розброєння в країнах Антанти, як також того, щоби одинока Німеччина взяла на себе признання
