мовляє в присязї, то тим краще, — тим певнїйше він свою душу погубить!
Поки полковник говорив, притискаючи руки до серця, чорт дивив ся на нього зі здивованєм. — От паскудна душа! — думав він, — самого чорта в паскудстві перейшов! Як би він і мене не ковтнув!.. Але нї, жартуєш! Руки короткі!
Подумати все се чорт подумав, але на голос не вимовив. Навпаки, він радісно скочив з крісла, вдарив полковника на плечу, притяг до себе й поцїлував.
— Молодець! — гукнув він. — Бути тобі корпусним командиром! Самій сатанинський величности про тебе скажу!
Від такої начальницької ласки у полковника аж мурашки шкірою пішли, а хоч від чортівського поцїлунку почало його нудити, одначе він стримав ся й лише острогами дзвенькнув.
— Ну, сказав військовий чорт, — до працї! А менї треба далї в инших справах.
Сказав се і зник.
А полковник узяв ся до справи. Послав по полкового попа, доручив йому текст присяги; обговорили вони все, випили й закусили, батюшка перцївку полковника похвалив.
— Люблю сей напій, сказав він, цїна майже та сама, як і очищеної, але смутку наганяє більше!
— Ось ви кажете, батюшко, що „смуток наганяє“, а менї дає приємність, — сказав полковник.
— А я що ж кажу? І я кажу те саме. Адже се від чоловіка залежить. Візьмім, наприклад,
