Задумав ся сатана. І пішов від тих його дум густий чад по цїлім пеклї; зібрав ся сей чад в густі чорні хмари, і почало звідти вогнем кидати й нїби з батерій стріляти, все голоснїйше, так що нарештї й сам сатана прокинув ся з задуми.
— Так ось що, сказав він, звертаючи ся до чорта, що стояв перед ним в поставі, — коли не можна у салдата купити душу, то треба її вкрасти або підміняти. Ідиж і роби!
Засалютував військовий чорт, повернув ся на пятах і — марш! — просто до полкового командира.
А полковий командир саме тодї дуже занятий був: вираховував, скільки грошей матиме, як буде салдатів гнилими сухарами годувати. Хлоп він був високий, товстий, але рахунки не дуже добре знав. Тому не диво, що з бідолахи аж піт лляв ся, дарма, що мундур був давно розщіплений. Але як побачив він перед собою чорта, зараз защіпнув мундур на всї ґудзики, встав з крісла й ґречно вклонив ся.
Чим можу служити вашому високодіявольському превосходительству? — спитав він таким солодким голосом, якою від нього не лише салдати, але й офіцери нїколи не чували.
— Що до салдатської душі… — процїдив чорт крізь зуби, розлягаючи ся на кріслї, в той час як господар лишив ся стояти. — Чи не гадаєте ви, полковнику, що для салдата душа — тільки перешкода в службі?
