Каже він се, а сам в руках друковану присягу тримає; і як тільки салдат перед ним розкрив ся й виложив на налой свою душу, як він її лївою рукою загріб, а правою на її місце в салдата присягу вложив.
Потім прикрив його епітрахілю, проказав молитву — іди!
Пішов салдат і чує, — нїби йому в груди осиковий кілок вбито. Що се, гадає, таке? По сповіди легше має бути, а йому богато тяжше. Та нїчого не поробиш — прийшов до казарми, лїг.
А піп теж не дрімає. Встиг уже до полковника прибігти.
Ось вона, — каже — салдатська душа. Прошу взяти!
Подивив ся на неї полковник і замкнув до казенної скринї.
Тільки й бачив салдат свою душу!
А полковник, заволодївши салдатською душою, почав задавати йому задачі.
Насамперед він звелїв доносити йому про все, що робить ся й говорить ся в ротї, щоби не було „шкоди для інтересу його величности“.
Потім послав побити прикладом салдатського брата, який на сусїдній фабрицї забастовку проголосив.
Потім звелїв побратати ся з хулїґаном Іванком Каїном і в кумпанїї з ним ограбувати жидївський склеп, а самого жида з жінкою і двома дїтьми забити, на славу російської зброї, лютою смертю.
