йшли наші сільські добрі люди зі сніданком для нас.
На дворі було ще темно, але вже починало світати.
По сніданні рушили ми далі в дорогу. Розтаборились ми — чолова застава — розвідки в лісі між оборогами.
Падав густий дощ. З селом мали ми постійний звязок. Селяни харчували нас. З відтам теж прийшло кілька хлопців нам до помочі: вони знали добре дооколичний терен. Загалом село було дуже свідоме, всіми силами нам допомагало.
Треба було розіслати розвідників, щоб провірити місце постою нашого табору. Цілий день ждали ми на поворот розвідників. Аж на другий день, під вечір приїхали наші з цілим табором. Тоді теж розіслано розвідки по дооколичних селах за окремими групами партизанів. Конечно було негайно навязати з ними звязок і стягнути всіх до одного нашого табору, щоб спільними силами боротися з ляцькою язвою, яка далі палила села та мордувала безборонний наш сільський нарід.
16. вересня.
В ночі перенесено табор у безпечне місце, щоб ляцькі банди не могли наскочити на нього. Тут саме на другий день стали сходитися більші й менші групи партизан.
Наші сили, й табор зміцнилися. Мали ми вже до нашої розпорядимости шістьсот людей, сім возів, сімнадцять коней, сім ро-
