Розглядала з точки погляду центра інтересів, демократія находить свій вислів в ідеї рівности. З формального боку ся ідея представляється як ідея позитивна: суспільна та політична рівність є позитивною метою до якої вона прямує. В історичній дійсности, реальний зміст ідеї рівности є виключно неґативний. Вона все була передовсім запереченнєм сих конкретних проявів нерівности, проти яких зверталася. Взята абсолютно, вона є неґацією всіх можливих форм суспільно-політичної нерівности. Конкретно, вона все є неґацією передовсім тільки означених історично форм нерівности[1]), спеціяльно тих форм, які, дякуючи відносинам суспільної продукції, попали в конфлікт з тими відносинами, “несправедливість“ яких стала вражати людську свідомість.
Таким чином, ідея рівности, здійснюючи свої конкретні історичні домагання шляхом “діялєктичного процесу“, сама витворює основу для нових форм нерівности. Так пр., здійснена шляхом великої революції правова рівність третього стану усунула історичну форму нерівности, яку приносив феодальний лад, — але разом з сим вона дала основу для нових форм нерівности, які приніс капіталістичний устрій. Так є обєктивно. Субєктивно, ідея рівности є в кождому історичному періоді абсолютною, /103/ бо вона звертається проти нерівности, яку тільки “людськість“ у даному моменті усвідомила собі; субєктивно, вона все домагається абсолютної (в своїй свідомости) рівности.
Коли говориться тут про демократію, то якраз в значінню сеї абсолютної течії. Без огляду на те, що вона в історичній дійсности приносить, субєктивно демократія кождого історичного періоду є абсолютною: вона не має свідомости про инші форми привілею суспільної та політичної нерівности крім тільки тих конкретних, які власне поборює. Через те, ідеали та постуляти, які демократія ставить на кождому історичному етапі свого — обєктивно тільки постепенного — здійснювання, є субєктивно абсолютними. Такою була і буржуазна демократія в свій революційний період і таким є кождий демократичний рух. Се значить, що демократія, як центр інтересів, представляє все загальнолюдські інтереси, все інтереси “загалу“ (в розумінню, яке відповідає кождочасним умовинам) і протиставляє їх обмеженим інтересам упривілейованої суспільно частини. Конечне стремліннє до абсолюту демократії, в протиставленню до конкретних і обмежених форм її здійснення, підносив все з натиском Маркс[2]. А. М. Адлєр виражає
