ресів з огляду на яке державна влада є „власною“, „своєю“ тільки для одної частини населення[1]). Для инших частин вона є чужою, є знарядєм, видимим знаком їх поневолення. Для того, щоби зник „політичний характер“ держави, не вистарчить, щоби побідний пролєтаріят зніс поділ суспільности на кляси. Все ще задержалаб держава свій політичний характер там, де ріжні нації в їх межах находилисяб у відношенню поневолених та пануючих. Приймаючи на увагу істоту нації, як змагаючої до політичної самостійности спільноти, мусимо таке відношеннє признати нормальним для націй, що поділяють державну приналежність з другими. З сього боку дійсність не потвердила покищо висказаного в „комуністичному маніфесті“ погляду, що „національні противенства народів зникають чимраз більше вже з розвоєм буржуазії“, ані не дають досить сильної основи для висказаного там сподівання, що „в міру як буде знесене визискуваннє одиниці одиницею, буде знесене визискуваннє нації нацією. Разом з противенством кляс внутрі нації упадає вороже відношеннє націй до себе[2]). Сей погляд і се сподіваннє треба віднести до ідеалізму, яким відзначається кожда революційна течія в добу своєї молодости і кожда суспільна кляса в добу своєї революційности. Вже вище вказано на те, що такісамі настрої відносно міжнаціональних взаємин стрічаємо в ідеольоґії молодої буржуазної демократії. З другого боку, вказано на течії, що родяться серед пролєтаріяту в добу його перемоги. Приклад російської революції доказує занадто дослівно здійсненне слів комуністичного маніфесту, що шляхом добуття політичної власти „пролєтаріят мусить піднестися на становище національної кляси та сам уконституоватися як нація[3]). Се значить, що він мусить приняти в себе та проявити всі ті гуртово-психольоґічні риси, які складають істоту нації. Національно мішана також пролєтарська держава не булаб державою спільного, одноцілого інтересу. Також у ній нації становилиб окремі, самостійні центри інтересів, що виключувалиб істнуваннє в ній „загальної волі“ в розумінню Руссо, а через те держава мусілаб задержати свій „політичний“ характер, навіть колиб перестав вже істнувати поділ суспільства на кляси[4]).
Безперечно, політика пролєтаріяту в відношенню до нації не повинна бути тотожною з політикою буржуазії. Річеві основи для одної
