в ширшому розумінню, „орґанізації пановання“ („Herrschaftsverband“), тобто кождої в даному історичному періоді найвищої орґанізації опертої на владі. Ніяким висказом Маркса та Енґельса не можна доказати, щоби їх ученнє про державу відносилося також до держави в сьому останньому, широкому розумінню. Противно, численими висказами обох, з ріжних часів та з ріжних приток можна доказати, що вони не називали державою наділеної властю суспільної орґанізації, оскільки вона не булаб орґанізацією пановання. Тому і ученнє про завмираннє держави можна віднести тільки до клясової держави, або, як се ріжними наворотами висказують Маркс та Енґельс, до держави з „політичним характером публичної власти“.
Сей останній вислів становить осередню точку „марксівської“ концепції держави та учення про її будучність[1]). Проста граматична та льоґічна інтерпретація слів, що „публична влада тратить свій політичний характер“, каже дві річи. Перше, що ся публична влада не перестає істнувати: вона тільки тратить свій дотеперішній характер. Друге, ще сей політичний характер становить те зло, яке каже поборювати наділену ним владу та оперту на такій владі державу. В самому „комуністичному маніфесті“ та нераз ще після нього, Маркс та Енґельс давали пояснення, що належить розуміти під сим „політичним“ характером влади. Се влада, яка служить засобом для пановання кляси над клясою. Можна теж, навязуючи до цитованого вище визказу, назвати політичною владою таку владу, яка править людьми, а не продукційним процесом, себто річами.
В такому зіставленню тратить се протиставленнє (керуваннє річами і керуваннє особами) характер реторичної фрази без змісту, який приписує йому Кельзен. Перед нами стає ясна картина двох ріжних суспільних орґанізацій. Одна з них, се орґанізація роздерта внутрішньо не тільки розбіжними, але просто зверненими проти себе інтересами своїх членів, в якій заінтересована тільки одна їх частина, котра через неї панує над другою, використовуючи її. Завданнєм публичної влади в сій орґанізації є удержувати в сьому стані поневолення отсю непануючу частину. Така орґанізація, як і влада в ній, мають політичний характер, друга орґанізація побудована на засадничій солідарности своїх членів. Безперечно, накази, які виходять від її публичної влади, звертаються теж не до річей, тільки до осіб, її влада керує теж особами, але з иншою метою, як в першій. Ціль орґанізації, як і поодиноких наказів її влади, не лежить в самому панованню частини суспільства над другою і не в удержуванню сього панування, але в доцільному керуванню працею всіх в інтересі всіх для якнайкращого поведення процесу суспільної продукції. Отже формально тут і там, керуваннє людьми, але панованнє над людьми тільки там, а тут панованнє над річами шляхом спільної орґанізації людей. Зміст сього протиставлення в однаковій мірі гли-
- ↑ Marx, „Das Elend der Philosophie„, 1895, стор. 163-164.
