національна світова держава як кінцева точка індивідуалістичного думання. Не можна найти ніякої правно-фільософічної підстави для того, щоби спинити се думаннє на якійнебудь стадії поміж одиницею, та Universum“[1]). Власне нація се така стація. Приналежність до означеної нації кладе на людські одиниці відріжнююче її від инших тавро, так що замість абстрактних людських одиниць як таких, замість однакових поміж собою людських атомів, виступають зріжничковані по націям їх члени, замість “індивідуумів“ — індивідуальности, замість “людини“, виступає Українець, Анґлієць і т. д. і закриває собою “людину“.
Таке становище індивідуалістичної ідеї “людства“. З иншого виходить друга її “трансперсональна“ концепція. Істота кождої спільноти є ексклюзивною не тільки супроти спільнот що є поза нею, але також супроти спільнот в її межах. Вона мусить відчувати їх як суперників, що бажають для себе людських одиниць, яких вона хоче мати неподільно для себе. Христос, коли вказано на його рідню, вказав на “народ“ кажучи: “все те брати мої“. Так мусілиб відповісти всі заступники “людскости“ на кожду спробу, висунути на перший плян якунебудь иншу спільноту, в сьому числі і національну. Що вона справді практично стає поміж людством та одиницею, се показують ясно відомі вискази про “sacro egoismo“, “національний еґоїзм“ і т. и. Явного суперництва поміж двома спільнотами, поміж найширшою — “людством“ і вущою — “нацією“ не можна недобачити як і факту, що переважно не вирішує його ніякий розумовий арґумент, а виключно та апріорно само тільки почуваннє.
Так представляється справа, коли брати обі противні собі течії абсолютно та абстрагуючи від реальних відносин. Колиж поставити її практично, то сконстатувавши істнуваннє обох течій, як історично дані факти, треба ось що замітити.
Приймаючи розуміннє нації, яке покладено в основу сеї праці, мусимо признати, що питаннє про відносини нації до людства покривається питаннєм про бажаність істнування окремих держав зі становища людскости як цілости. І тут треба сконстатувати, що — бодай в теперішню добу — проти істнування держав не ведеться з ніякого боку серйозного виступу. Оспорюваннє держави анархізмом відбувається з зовсім другого становища, не в імя одної, вселюдської держави. Анархістичний ідеал се власне усамостійненнє дрібних, в порівнанню з державою, політичних орґанізацій. Оскількиж з неанархістичного боку заатаковано в останні часи установу держави, то зроблено се з виразним застереженнєм, що се справа не нинішнього, а завтрішнього дня, такщо питаннє усунення держави не є і для
- ↑ Radbruch, Цит. тв., стор. 124.
