нах держав між собою в війні та в мирі змагання достроюватися до вимог отсього невиробленого ще, слабого права. “Сей поклін, котрий віддає кожна держава (бодай на словах) поняттю права, доказує, що в людині, можна найти ще більшу хоча й дрімучу склонність, запанувати врешті“ над наклоном, рішати тільки власною силою справи міжнародніх відносин[1]). Але відкидаючи навіть сей “наклін“, про який говорить Кант, треба обєктивно сконстатувати факт, що міжнародне право справді переходить з царства мрії в царину реальної дійсности.
Приймаючи сей факт — його докладнійший розгляд лежить поза межами сеї праці — треба піднести його значіннє для питання, про яке тут мова. Се значіннє в тому, що як форми державних звязків, так в більшій ще мірі розвій міждержавного права відкривають можливість заспокоєння потреб, що виходять поза межі даної держави без порушення істнування других держав. Таким способом, завойовницькі тенденції утрачують річеве оправданнє, таксамо і космополітичні тенденції, які опиралися на основі річевих потреб. Держава, підчинена наказам понаддержавної правної суспільности, тратить свою суверенність, але разом з сим вона зискує деяку ґарантію своєї незалежности в міру того, як чужі інтереси, які погрожувалиб її істнуванню можуть найти заспокоєннє без порушення її. Таким чином, розвій міждержавного права містить в собі чинник, що консервує істнуючи держави. Разом з державами він забезпечує теж перед тенденціями денаціоналізації і істнуючі нації та тільки в тих межах, оскільки згадана тенденція випливала з інтересів, які без істнування міжнароднього права моглиб бути заспокоєними тільки шляхом завойовання та знищення даної нації.
2. Ідеал універсалізму і нація. Незалежно від свого теоретичного змісту, обговорювана ідея є висловом чуттєвого відношення до факту нації, оцінкою його зі становища означеного суспільного ідеалу. Власне протиставиться нації ідеал людства та підноситься, що факт істнування націй для здійснення цього ідеалу небажаний та шкідливий. На сьому тлі виростає боротьба двох стремлінь, двох ідеалів. Зі становища обєктивного досліду треба сконстатувати само істнуваннє двох поборюючих себе течій, як безперечний факт. Далі, не входячи в докладний розбір ідеї “гуманізму“ та її історії, що виходилоб далеко поза межі нашої теми, треба піднести деякі соціольоґічно істотні її моменти — власне такі, які виясняють заразом і питаннє нації.
В першу чергу вдаряє ось що. Обі ідеї, гуманізму та націоналізму, уважається звичайно непримиримими з собою протиставленнями. Супроти сього погляду треба піднести численні спроби помирення їх з собою.
- ↑ Kant, “Zum ewigen Frieden. Ein philosophischer Entwurf“ (Insel-Verlag), стор. 20.
