Біла пушинка пливе над сіножаттю — легке суденце,
Несене струменем вітру, куди забажає недбалий.
Десять з одного гнізда промінясто розходиться щоглів;
Отже, нема ні стерна, ні весла. Та й навіщо їх бути?
Чи на південь, чи на північ, чи в іншу країну летіти,
Біла пушинка за те не турбує. Знялась куди-луча —
Сильному роду своєму землі добувати нової.
Гордо пливе корабель, до завзятого бою готовий.
Тільки ж війська на нім, що одне непомітне зеренце.
Буде пливти і пливти, аж зронивши натомлені крила,
