Неплекана калина розрослася.
Лучилося, йшли чумаки у Крим.
І хтось із них нагледів при долині
Калини кущ та й вирізав собі
Сопілку з неї. „Буду на чужині,
Розрада буде чумаку в журбі“.
Тоді її змережав вимисливо,
Приклав до уст і тихо, спокволя,
Став награвати. Там то дивне диво!
Сопілка явно словом вимовля:
„Ой звільна, звільна, чумаченьку грай,
Да не врази мого ти серця вкрай.
Мене сестра-завидниця згубила,
Ніж сонному у серденько встромила…“
Урвалась скарга. Вражене мовчання
Змінило пісню. Німував і ліс,
І чумаки. Лягала мла смеркання,
І смутно мгліло пагілля беріз.
Один чумак промовив: „Їй-же богу,
Відколи світ, такого не було“.
