Гультяй, бродяга світовий, що з'їв моїх дівчат.
Ягнятка милі! Я для вас пройшла степи й гаї…“
Розгнівався великий слон та й проковтнув її.
Тепер спокій! Куняй собі в тіні лапатих віт…
Прийшла вдова в слонів живіт — а там великий світ!
Блищить вода, цвітуть сади, красуються ліси,
Багато скель, багато сіл, худоба, люди, пси;
Коза на прискалку стоїть, леліє ковила;
Тут птах зривається з кущів, як золота стріла,
Там райдуга встає зза гір на дивоглядь очам.
Своїх дівчат маленьких теж Нанана бачить там.
Прийшла, дала їм молока. „Ну що, ну як у вас?“
„Недобре, мати, голод, сум, та ми спимо весь час“.
„Які ви дивні та чудні! — Нанана їм на те, —
Аджеж у звіра м'ясо є, чому ж ви не їсте?“
Ага, прийшла й тобі біда, розбійнику старий!
Нанана накладає дров — і ось вогонь жаркий
