Коли проглянула з куща рогата голова,
І очі темні, і в очах замислена печаль,
І ніжна мордочка жує солодкий чорноталь.
„Газеле, матінко, скажи, де капловухий кат,
Великий слон з одним іклом, що взяв моїх дівчат?“
„Шукай, де камінь із землі стримить, як гострий зуб,
І де над каменем росте високостанний дуб“.
Нанана далі в степ іде, всіх звірів обійшла,
І мова всіх одна була. Нарешті, спроквола
Зринає дуб ізза горба. Ось камінь край води
Біліє гострим щолопком. Нанана йде туди.
Прийшла — а там великий слон з надламаним іклом
Стоїть, мов пагорок живий, виляючи хвостом.
Нанана каже: „Батьку мій, чи ти не мав вістей,
Де велет-слон з одним іклом, що з'їв моїх дітей?“
Озвався неохоче слон: „Не чув я; далі йди.
Шукай, де одинокий дуб і камінь край води“.
Тоді Нанана: „Не дури! ти сам — той підлий кат,
