Тоді вернулась Боселе: „О темний світ мені!
Де милий цвіт життя мого — дівчатка чарівні?
Чи то здобичники лихі взяли їх у полон?“
Дитина їй: „Твоїх дівчат із'їв великий слон,
Старий, старий, з одним іклом!“ — „Вони померли?“ — „Ні,
Не відаю, аджеж вони, як кірочка, міцні“.
На другий ранок, ще з роси не висохла лука,
Бере Нанана гострий ніж, гладушку молока —
І просто в степ. Іде та йде, аж ось прийшла над яр,
Де жив потужний леопард, чиє кубло — чагар.
„О леопард, ти скрізь бував; скажи, нема вістей,
Де велет-слон з одним іклом, що з'їв моїх дітей?“
Стряслося листя на гіллі, а в загороді бик,
Коли озвався з чагаря жахної пащі рик:
„Він там, де камінь край води стримить, як білий зуб,
І де над каменем шумить широковерхий дуб“.
Нанана знов іде вперед, іде не день, не два,
