Геометризовані клітчасті килими подільского Подністрівя наближаються вже до українських килимів ріжнотонним тлом, мистецьким рисунком орнаменту, його вдатним розміщеням і сміливим добором красок.
На галицьких народних килимах не замічаємо тільки того упадочного переходу через чужі стилі, з яким стрічаємося від кінця XVIII. в. і до половини XIX. в. на Україні. Упадок народного килимарства в Галичині виявився з хвилею заведеня більших килимарень, у яких стали вживати за основу машинових шпагатів і готової пряжі з невеликою скількістю вовни фабричного витвору і окрашеня. Різкі основні краски химичного походженя не давали килимарям простору до творчости, бо іі виперла жура за найбільшу заробітну плату. Мистецтво, що жило в курних хатах при лучиві, вмерло в машинових галях парових фабрик.
Проба відродженя старинного зовсім забутого укр. килимарства стали появлятися на початку XX. в. І так на Україні були дві килимарці: одна Полтавського земства в с. Дехтярях біля Прилук, друга Ханенків в с. Єленівці на Київщині. Але іх управителями були люди ріжних напрямків, тож іх вироби були ріжного характеру: в Дехтярях спеціаліст ткач звертав увагу лише на добрий матеріял ткані, а в Єленівці мистець і знавець укр. килиму В. Г. Кричевський дбав головно за мистецьку красу.
Галицьке килимарство пробував був оживити у Вікні від 1887 р. покійний В. Федорович, що в своій килимарскій школі копіював старі рисунки у власних композиціях основних красок. Були ще ткальні килимів у Бучачі гр. Потоцкого, у Глинянах свщ. Решетиловича і Косові, але всі вони не змогли вже оживити завмерлого килимарського мистецтва. Навряд чи вдасться се вчинити і новітним килимарням без вольної творчости дійсної мистецької уяви килимаря-мистця.
