скривають місце походженя килиму, не розуміючи того, яку непоправну шкоду приносять вони сим для історіі мистецтва. А що такий розділ орнаменту по місцевостям був безумовно — вказує на се ось що: на Подніпрівю орнамент плахт, на Подністрівю свиток і кожухів є однаковий в селах по бігови рік, сих найстарших шляхів поширеня культури. Рівнож і килими з одним і тим самим рисунком орнаменту на ріжних тлах і ріжноі гами красок походять звичайно з того самого повіту, а часом і села; час іх виробу ріжниться на 80–100 літ. Для прикладу вкажемо на килим рис. 17, що передає орнамент трьох килимів, набутих в золотоношському повіті. Килим Націон. Музея має тло коричняне, другий Полтавського Музея — жовте, а третій В. Щербаківського — голубе; на всіх трьох килимах зміни в орнаменті є так незначні, що замітити іх можна тільки при уважному прослідженю. — На килимах із села Ясиновате балтського повіту на Поділі — улюбленим і старанно задержаним до нині орнаментом є квіти в горшках, уставлені поперек килимів, що висіли звичайно вздовж стін за ослонами. Найстарший тип такого орнаменту представляє рис. 4; новіші і повніші типи представляють два килими Музея Наук. Т-ва Шевченка у Львові.
Звичайно, що творча уява килимарів захоплювалася і чужими зразками орнаменту, особливо в часі розцвіту панства на Украіні при Елисаветі і Катерині. Багацтво квітистого орнаменту дорогих француских брокатів було жерелом появи гарних китиць цвітів і тонких хвилястих гирлянд; з гобеленів брали мотиви вензелів, мотильків, пташок, а навіть величавих архитектурних колон і луків. Але се вже панські килими по певним рисункам мистців, що давали модний напрямок убраню домів вельмож доби обох цариць.
Початок XIX в. знаменує вже упадок килимарства. Орнамент килимів йде за формами ампіру (empire), псевдокласицизму, а в 50-тих рр. починає наслідувати канвові вишивки. Тло затрачує свою мінливість і лінійний звязок з орнаментом, стає однаково рівноі краски, як звичайний ремісничий виріб, в скорому часі мусів зовсім уступити місце дешевшим і принаднійшим виробам фабричним. Житя селянина-кріпака, а там невибагливого незаможного хлібороба не сприяло мистецтву.
Галицькі килими — переважно геометричні з Гуцульщини сусідньоі з Буковиною і геометризовані квітчасті з Поділя — на жаль не були предметом увагі і памяти старших збирачів місцевих 50–60-тих рр. Іх найкращі зразки опинились у Відні, а зібрані покійним В. Федоровичем у Вікні згоріли 1915 р. Нечисленні останки галицького килимарства по музеям Львова свідчать одначе за дуже високу мистецьку технику давніх галицьких килимарів. Простий і одноманітний мотив геометричного орнаменту давав килимарям стільки нагоди виявити силу своєі творчоі уяви, що ні один галицький килим давньоі роботи не є повтореням другого — чи то по русункові чи по гамі красок. Хоча в геометричному килимови доводилося ткати все за рядом то все таки з природи нерівномірно окрашена пряжа давала дещо хвилясте ріжним тонами тло, що зменьшало сувору одноманітність площини килиму. Рівнож і виповненя правильного геометричного рисунку гармонійно ріжними барвними площинам і смужками давало змогу килимареви виявити свій природний хист мистця якраз у сьому належному доборови тонів красок, що разом зливалися в ніжну мелодію образу, або радісним ярким полумям веселили око (нпр. великий ліжник з Космача в Нац. Музею).
