більшости це були страхополохи, що пішли в військо аби якось пристроїтись, але од війни ухилялися і виявляли цілковиту байдужість до державних та народних інтересів і повну нездатність до якогобудь діла — риса, яку селянство найбільше неповажає.
Безперечно і в денікинській армії були чесні люде, навіть герої, що несли своє життя, щоб врятувати рідний край од большевицької руїни, були і люде, що краще ставилися до народу, але такі здебільшого гинули на фронті і їх мало хто знав і бачив, або, зневірившись діяльністю уряду й тила, хто міг, кидав військо, а тил був здебільшого обсаджений людьми згаданого вище типу, що найбільше людьми легковажними та не принціпіяльними, які дивилися крізь пучки на злочинство товаришів і потурали їм. Сі були перед очима у всіх, руйнували край та виготовляли шлях большевикам.
Маючи як що не право, то силу робити без контролю реквізиції та наряжувати людність на ріжні роботи, денікинці робили це неощадно та не по хозяйськи, не оглядаючись на потреби господарів, чи не зруйнує їх така реквізиція, чи не перешкодять примусові роботи поробити молотьбу, посів, оранку чи які инші найважніщі господарські діла. Реквізиції робили вони не в міру своїх дійсних
