справжньої морської війни, комуністи потішали себе хоч тим, що виставили на березі дві великі гармати і бахкали з їх на мимоїдучі пароплави, ще й носилися з думкою, ніби в той спосіб зможуть захопити декілька пароплавів од добровольців. Так тяглося кілька день, поки один пароплав після 2—3 стрілів з берегу не спинивсь проти Туапсе і не почав його обстрілювати.
У місті знявся переполох. Багато туапсінців кинулося тікати в гори, инші ховалися по льохах, та инших схованках, та, не звіряючись ні на жадну, перебігали з однієї до другої і метлялися по вулицях. Справді ся стрілянина могла дуже загрожувати місту. Між їм та слободою Веніяминовкою понад берегом річки стояли пакгаузи з гарматними набоями. Як би якийсь з стрілів впав на такий пакгауз, неминуче почалисяб вибухи, а після їх певно не лишилосяб багато од Туапсе, але тим менше рації було ховатися. Між небагатьма, хто не піддався страху був і наш дід. Як почалася стрілянина, він саме копав грядки, застромив заступа у землю, подививсь зпід руки на корабель і узявсь знов до копання. До його з лементом прибігла сусідка Грекиня, прохаючи поради, деб сховатися. „Маєш роботу, то роби, суворо одказав їй дід, аджеж не вгадаєш де воно впаде.“ Стрель-
