Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/147

Цю сторінку схвалено
— 146 —

понаскладено чимало таких дощечок і він вихвалявся, що придбав стільки дерева, бо під ті часи велося так, аби переніс хто щось з залізничої землі до себе у двір, то вже вважалося його правною власністю. Колиж ми відказали, що до таких заробітків не звикли, дід тільки головою похитав, певно подумав, що таким злидням як ми не годилосяб так „царемонитися“…

***

Так тяглося наше життя в тяжких умовах, без найменших вигод, без усяких надій тай певности на далі. Я клопотався про дозвіл виїхати до Ґрузії, звертався з тим і до земляків, з яких дехто були тепер на великих посадах, вони і хотіли мені допомогти, один з їх сам ходив зі мною до тієї установи, що давала перепустки, але одмовили і йому. Ніяких дозволів на виїзд з Туапсе не те що до Ґрузії, а й до Сочи не давалося. Один земляк, що приїхав з Сочи, завіряв мене, ніби голова уряду зелених у Сочи Ф… одержав од представника української республіки в Ґрузії п. Красковського телєґраму з проханням за мене, яко письменника, та що Ф…, який вважався старшим над туапсінським урядом, зро-