мотлох. Дід образився і забрав її назад, хоч сердитися дуже не зважувався, визнаючи, що мабуть невістка мала якусь рацію так зробити.
Беручи з нас чималі гроші за маленькі кімнати та знаючи, що инших ми не знайдемо, тримався він супроти нас трохи звисока і часом давав зрозуміти, що робить нам велику ласку, наймаючи хату. В такому відношенні виявлялося і почуття переможця до переможеного і коли наші звички здавалися йому буржуйськими, а наша праця невдалою (нам доводилося все робити самим) починав бубоніти, навчаючи, що тепер ми так не можемо жити по панськи, треба привчатися до роботи. Але власне він не був лихої вдачи і коли був в доброму гуморі, брав часом з моїх рук пилку чи сокиру і показував, як треба рубати чи пиляти або робив житьові поради.
— „От треба вам витрачатися на дрова, он скільки шпал лежить, пішлиб у ночі та принесли яку, на скількиб часу тих дров вистало“, казав він. Поз дідову хату йшли колії сочинської залізниці і обапіль їх було понакладувано багато усякого залізничого майна в тім числі дощок та шпал. Що ночи чути було біля тих стосів шопотіння та метушню, і стоси помалу зменшувалися, розкрадала їх ціла околиця тай в повітці у нашого діда було
