Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/130

— 129 —

російськ, нападають на поїзди, грабують, забивають пасажирів, одчеплюють ваґони… Для прикладу тієї нервовости, яка панувала скрізь, розкажу про наш поворот з Новоросійську до Катеринодару. Їхали ми в товарному ваґоні, яким прибув один наш знаємий інженер і пересилав його назад. Інженер подав заяву, що ми їхатимем в його ваґоні з його доручення, отже ніхто вже пріч нас не міг сідати в той ваґон, та і без того у поїзді було просторо, бо тоді всі їхали з півночи до Новоросійська, а поверталося назад дуже мало. Поїзд рушив вже пізно ввечері потемному. Ваґона нашого було причеплено з самого заду останнім. Їхати самим в порожньому та ще скрайньому ваґоні здалося моторошно і ми запрохали їхати з нами якогось невідомого нам ґенерала. З ґенералом їхав деньщик здоровенний чоловяга, що за малим не підпирав стелі ваґона головою і займав своєю статурою трохи не половину його ширини. Нечуваного розміру волосаті кулаки і розкуйовджена нечісана голова надавала йому вигляд людини з якихсь диких нетрів. Називав він себе ґрафом N., якого дід перевів велике майно, а він вже був дрібний власник, скінчив тільки 3 класи ґімназії і до війни жив на селі, але на титулованого він так мало був подібний, що се навіть викликало наше підозріння. Непевним