Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/119

— 118 —

безсилим, чиж можна було сподіватися од його більшої поваги до прав сфедерованих країв і на далі? Очевидячки всі розмови про федерацію і не з самою тільки Кубанню, а і з иншими краями провадилися тільки з метою тимчасом заспокоїти їх і піддурити. Було ясно, що на козацтво мусить все те справити найгірше вражіння і те, що воно зрадило свого представника і видало його головою, не могло бути запорукою, що серед козаків не залишиться на далі почуття образи та роздратованости. Так сталося і навсправжки і не серед самих Кубанців, а і серед Донців, і на Україні та подія збільшила ненависть та недовірря до Денікина і витворяла переконання про неможливість федерації з Росіянами, які просто нездатні розуміти обовязковість для себе поважати вимовлені автономні права сфедерованих з їми країв. Козаки загадково мовчали, але досить було придивитися до їх, прислухатися до поодиноких висловів, щоб відчути, що серед їх росте і нагромажується бажання помсти і рішучість порвати союз з Денікиним. Се робило його справу цілком безнадійною, бо більшість його війська складалась з Кубанців та Донців. Козаків стримував ще ляк перед большевиками, та коли почуття розпалене, воно все знайде виправдання для вчинків, які