Треба було небагато часу, бо крім стін, матраца нічого цікавого нема. Можна ще з вікна подивитись на вогні Парижу, але те він міг і в себе зробити. Обдивившись, він повів очима круг себе, очевидячки шукаючи, на чім би сісти. Я розумів його бажання, але нічим у даному разі помогти йому не міг, не дивлячись на те, що це був мій обов'язок хазяїна. Так я й сказав йому.
— Давайте ваш чемодан, — кивнув він головою на мою куферку.
— Ах, правда! У вас видно досвід! — подивувався я йому. І схопивши чемодан, поставив його руба, здмухнув порох і з легким серцем всівся знов на матрац.
Лярош, придержуючи чемодан одною рукою, бережно, але так же хмуро сів на нього і стомлено став дивитись на свічку, що стояла долі між нами.
— Не можу спати, — рівно й неуважно сказав він, не дивлячись на мене.
Я співчуваюче зідхнув, хоча, правду казати, абсолютно не розумію, як то можна не спати, коли лежиш.
Лярош на моє співчуття, не поворухнувшись навіть, одповів:
— Я вам це говорю не для того, щоб ви зідхали.
Я хотів попрохати вибачення, але з ввічливости вдержався: може й це моєму гостю не вподобається.
— Коли людина не спить, то значить, страждає… Цим нарушається закон природи…
Цілком справедливо!
Але я знов промовчав — бог його знає, до кого він це говорив, може зовсім не до мене, то й неделікатно вмішуватись у чужу бесіду.
Я тільки сперся ліктем на матрац і поправив свічку. Поправляючи, я необережно торкнувся пальцем до вогню і хутко одшарпнув руку, засичавши, як гусак.
