знаходяться мужчини, які можуть піти з цим страховищем, з цим привидом!
Дійсно, вона була як привид, як мара проституції, як страшний символ прокаженої професії. Одягнена була завжди однаково, немов уже цілі віки ходить тут щоночі. Завжди в довгому сірому пальті, складки якого не хитались, коли вона пересувалась під стінами, повз глухо замкнені двері та вікна крамниць. Завжди в старомоднім темнім калелюху, з якого на лице звисала густа, сіра вуаль, завжди з парасолем у руці.
Ми раз зустрілись з нею лід лихтарем. Крізь вуаль на нас глянуло таке страшне лице, що мені аж ноги ослабли, Якесь надзвичайно бліде, з вимученими очима, підведеними, як звичайно у всіх проституток, з намальованими губами, але такого рисунку, який може бути тільки в мертвяка.
Чого вона ходила темними ночами попід стінами? Невже можуть бути такі мужчини, що ідуть з нею?
Хм! Наталя сумнівається.
Я ще раз озирнувся й посміхаючись подивився їй в лице. Це лице цілком відповідало тому, що було мені в грудях. Ще не ставало, щоб я почав цілувать це лице, щоб це створіння милувало мене.
Ще не ставало, щоб я почав цілувать це лице, щоб це створіння милувало мене.
А чому ні? Хе! Вона, певно, якраз для таких, як я зараз, призначена.
— Добрий вечір! — промовила вона тихим і, правду казати, мелодійним голосом.
— Добрий вечір! — голосно одповів я, все таки посміхаючись.
Вона пильно вдивилась у мою посмішку, обвела розрізненими очима моє лице, груди і так же тихо й рівно спитала:
— Гуляєте?
