Від руїни ж здіймались спокійно стовбики диму до ясного неба і вила недалеко собака.
— Стражники їдуть! — раптом хмуро хтось бовкнув. Всі заворушились, а чужий чоловік враз замовк, швидко засунув праву руку в кишеню і озирнувся. В кінці вулиці на конях, зупиняючись і мабуть щось питаючи у людей, їхало троє людей в сірих одежах і з винтовками за плечима.
— Бачте! — повернувся чоловік до всіх. — Ось приятелі ваші… Вони когось шукають тепера, ворога свого шукають. Чоловік посміхнувся.
— Так оце вони?… — виступив наперед дід. Ще приїхали? Мало їм нашого лиха?!
І очі йому дивились люто й чекаюче.
Коні фиркаючи підбігали до самого гурту. Стражники, підбираючи поводи, пильно шукали чогось очима і, не здоровкаючись, мовчали.
Чужий чоловік важко дихав і дивився на них. Очі його зустрілись з очима переднього стражника і той вмент привстав на стремена і скрикнув:
— Го!… Є!… Тут!… Ось!…
Два інші стражники зразу повернули голови й подивились за його рукою.
— Він.
— Він, сукин син!… Ану, марш за нами!
Чужий чоловік стояв і не рухався, права рука йому глибоко була засунена в кишеню.
Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражників, на чужого чоловіка, один на одного. Враз наперед виступив дід.
— Вам кого треба? Мене? Нате!… Стріляйте…
І дід виставив розхрістані груди, жовті, як старий віск.
— Отойді, дєд, нам треба ось його… Ступай за нами.
Чужий чоловік повернувся до людей і глухо спитав:
