— Ничего. Продолжайте свое дело.
І Антип спокійно замовк.
Староста непорозуміло дивився на нас.
— Так що ж буде з того, що я? Ну, я, так що?
— Ничего, ничего… — заспокоююче промовив Антип і чудно посміхнувся… — Выбирайте понятых и отсылайте нас к исправнику… Мне только нужно было удостовериться, кто в этом виноват, ты или стражник. Продолжайте.
І звернувшись до мене, прошепотів:
— Не стій же таким опудалом. Підгравай. Діло йде.
При цьому вираз лиця йому був солідний, спокійний, ніби він ділився зо мною якимсь важним служебним спостереженням.
Я хитнув головою.
Староста і стражник теж щось шепотіли між собою.
— Виноват! — раптом знову звернувсь Антип до них. Вони обоє зараз же озирнулись до нього. Юрба тихо шушукалась.
— Виноват. Я хочу вас спросить: можете ли вы нам дать точное і ясное представление нашей вины, за которую вы нас арестовали?
Староста не зрозумів.
— Що кажете?
— Я говорю, можете ли вы сказать, за что нас арестовали? Если хотите — отвечайте, не хотите — не нужно. Но предупреждаю, вам же хуже будет, если не ответите. По закону вы обязаны отвечать.
Про те, щоб спробувати оправдуватись або дати їм зрозуміти, що вони помилились, він навіть не згадував.
— Защо арештували? А за те, що бунтуєте народ. Прокламації підкидаєте людям.
— Свидетели есть?
